Розділ 23. Після танців

Нічне місто світилося ліхтарями. Вони йшли мовчки — Алекс із руками в кишенях, Мія з розпатланим після танців волоссям і сердитим виглядом… хоча кутики губ уперто тягнулися вгору.

— Ти насмішив мене перед усім коледжем, — буркнула вона.
— Я? — підняв брову Алекс. — А хто мене крутив, як фігуриста на Олімпіаді?

— Це була стратегія, — огризнулася Мія.
— Ага. І в стратегії обов’язково було пунктом — торкатись моєї щоки своїми губами?

Вона різко зупинилася.
— Це випадковість!

Алекс зробив крок ближче.
— Справді? Бо я відчув, що ти не поспішала відступати.

Мія відчула, як щоки палають. Вона швидко відвернулася й рушила вперед.
— Ти занадто самовпевнений.

— А ти занадто червонієш, коли я поруч, — підкинув він, усміхаючись.

У квартирі вони майже грюкнули дверима одночасно.
Мія пройшла на кухню, відкрила холодильник, дістала пляшку води. Алекс зайшов слідом, обперся на дверцята й схрестив руки.

— Чому ти так злишся? — запитав він.
— Бо ти поводишся, ніби весь світ твій ринг! — випалила вона. — І думаєш, що завжди виграєш!

— Може, тому що я звик боротися, — відповів він тихіше, але з тією самою впевненістю. — І зараз я борюся за те, щоб ти перестала мене ненавидіти.

Вона завмерла, поглянувши на нього. Їх розділяв лише стіл.

— Ха, — усміхнулася Мія. — Ти надто багато собі дозволяєш.

— А ти, Сантос, надто багато говориш, коли можна… — він зробив крок ближче, його долоня лягла на край столу. — …просто відчути.

Її дихання збилося. На мить здавалося, що він справді поцілує її. Атмосфера була наелектризована, тиша гучніша за будь-які слова.

Але Мія різко підсунула йому пляшку з водою.
— Ось. Охолонь.

Алекс розсміявся, відкинувшись назад.
— Гаразд, Сантос. Але попереджаю: довго ти мене відштовхувати не зможеш.

Вона усміхнулася краєчком губ, хоча й намагалася приховати це.