Розділ 18. Сусідський театр

— Ну що, Сантос, готова до реваншу? — зухвало кинув Алекс, все ще тримаючи відро.

Мія, мокра, але горда, вже відкривала рот, аби відповісти, коли в дверях почувся гуркіт замка й гучний голос:

— Міяаа! Сонечко, я приніс тобі лате без цукру, бо ми ж тримаємо фігуру!

У квартиру влетів Андре, як завжди яскравий: у блискучій курточці, з кавою в руках і з посмішкою на півобличчя. Побачив картину: Мія вся мокра, Алекс з відром, атмосфера розпечена до максимуму.

Андре театрально ахнув.
— О, мамочки! То у вас тут вже водні ігри? Не попередили мене, що потрібен купальник!

Мія мало не впала від сміху, а Алекс закотив очі.
— Справді? — пробурмотів він. — Ти ще й свідків привела?

— Андре — це сім’я! — гордо заявила Мія, хапаючи каву й роблячи ковток. — Він завжди поруч, коли треба врятувати мене від… — вона кинула погляд на Алекса, — …боксерських диктаторів.

Андре, звісно, не упустив шансу.
— О, я зрозумів. То ти, красунчику, і є той самий сусід, який випадково опинився в нашій квартирі? — він оглянув Алекса з голови до п’ят, хмикнув і додав: — Не дивно, що вона тобою вся в напрузі.

Алекс стискнув щелепи.
— Ти серйозно?

— Абсолютно, — усміхнувся Андре. — А тепер слухай сюди, чемпіоне: якщо ти образиш Мію ще раз, я викличу тебе не на ринг, а на танцпол. І повір, там я непереможний.

Мія реготала до сліз, а Алекс тільки зітхнув:
— Господи, Сантос, у тебе життя — це суцільне шоу.

— А ти, Алекс, — її усмішка стала хижою, — всього лише актор другого плану.

Їхні погляди знову зустрілися. І навіть Андре, який любив жартувати, відчув: у повітрі між ними щось вже зовсім інше, ніж просто сварки.