Розділ 2. Війна кухні.

Мія зранку прокинулася з чітким планом: каву, тост із авокадо і спокійний ранок без зайвих нервів.
Але доля мала інші плани. Точніше, Алекс.

Вона вийшла на кухню й застигла на місці: увесь стіл був заставлений протеїновими банками, шейкерами та контейнерами з куркою.

— Що. Це. Таке? — повільно вимовила вона, втупившись у хаос.

Алекс, уже в спортивній формі, розмішував у шейкері щось підозріло зелене.
— Це — сніданок чемпіона. І обід. І вечеря. І перекус між обідом і вечерею.

— Ти зайняв увесь стіл! — Мія розвела руками. — Де мені різати авокадо?

— На підвіконні, — байдуже кинув він. — Воно теж рівна поверхня.

Мія зімкнула губи так, ніби стримувала крик. Потім підійшла, схопила один із контейнерів і поставила його… у смітник.

— Гей! — Алекс аж підскочив. — Це була курка на завтра!

— Тепер це історія про “курку, яку вбила доля”.

Він примружив очі.
— Значить, війна?

— Значить, війна, — солодко відповіла Мія, дістаючи ніж для авокадо.

Пів години потому

На дверях холодильника красувався аркуш із написом:
“Територія Мії. Чіпати заборонено. Смертельно небезпечно!”
Поруч Алекс приклеїв другий аркуш:
“Власність Алекса. Порушників чекає нокаут.”

Холодильник був розділений синьою стрічкою з маркованої клейкої стрічки. Праворуч — авокадо, йогурти та мигдальне молоко. Ліворуч — яйця, курка й п’ять однакових пляшок протеїну.

Мія закотила очі.
— Це виглядає, як дитячий садок.

— Це виглядає, як дисципліна, — поправив Алекс і гордо відкрив свою половину холодильника.

У цей момент у них одночасно задзвонили телефони. Виявилося, що обом потрібно бути в коледжі рівно о десятій.

— Прекрасно, — пробурмотіла Мія. — Ще й разом виходити доведеться.

— Готуйся, сусідко, — хмикнув Алекс. — Це буде найкращий рік у твоєму житті.

— Або найгірший, — відповіла вона, стискаючи зуби.