Розділ 5

Вікторія 

Звук скреготу олівця по цупкому паперу був майже медитативним. У кімнаті витав липкий запах розчинника та свіжої глини–мій улюблений студійний аромат. Сонячні промені пробиваючись крізь велике вікно, освітлювали пил, що танцював у повітрі, і блискуче волосся Веренеї, яка пильно та зосереджено виводила контури якоїсь хитромудрої вази.

–Як думаєш,професор Кравчук сьогодні знову буде розповідати про золотий перетин?–задумливо запитала я, не відриваючись від начерку жіночого обличчя. Її профіль все ніяк не виходив таким, яким я уявляла його в своїй голові. 

Дівчина голосно хмикнула, схрестивши руки на грудях. 

–О, певно мені здається, він про нього навіть уві сні говорить.Але, знаєш, іноді його розповіді навіть цікавими бувають,–вона відклала олівець і трохи примружившись, оцінила свою роботу. 

–Ледь не забула! Пригадуєш того хлопця з курсу кераміки? Він кликав тебе на каву. 

Я трохи нахмурилася намагаючись зловити невловиму лінію підборіддя на папері.

–Який саме?Там їх аж три.

–Ну той,високий такий, з кучерявим волоссям. Він ще минулого тижня допомагав тобі з гончарним кругом.

А,той самий. Він справді був милим, але зараз усі мої думки були зайняті цією впертою лінією.

–Давай про це пізніше гаразд?

Мені треба зловити цей вираз обличчя, поки він не втік. 

Запах свіжомеленої кави та солодких булочок заполонив повітря, як завжди бувало о цій порі. Дзвінок лунав майже постійно сповіщаючи про нових відвідувачів, спраглих до ранкової порції кофеїну та чогось смачного.

Ранкове сонце ледь пробивалося крізь напівпрозорі фіранки на вікнах, розливаючи м'яке золотаве світло. У повітрі був чітко відчутний п'янкий аромат щойно змелених кавових зерен, змішуючись із солодкуватими нотками свіжої кави.

Мої руки порхають над кавомашиною, відмірюючи, темперуючи, заварюючи. 

Еспресо струмує в чашку густою карамельною рікою,створюючи  основу для чергового капучино чи лате. Я вже знаю багатьох наших постійних клієнтів, їхні улюблені напої та навіть ранкові звички. От Оресту потрібен міцний американо без цукру,щоб остаточно прокинутися, для Оксани–ніжний лате з ванільним сиропом.

Раптом чую знайомий сміх та голос. 

–Вікуся,привіт!Я тут, щоб нарешті врятувати тебе від цього божевілля. 

Це Каміла, моя незмінна напарниця. Її поява завжди додає барв у цей ранковий коловорот. З її яскравою енергією навіть найзавантаженіший ранок стає легшим.

–Нарешті!–усміхаюся у відповідь передаючи їй список замовлень,–Тут вже ціла армія спраглих до кави.

Каміла швидко переглядає список і одягає свій фірмовий фартух.

–Ну що ж,до бою!–підморгує вона.–Ти на експресо-машині, я на видачі та десертах? 

–Саме так, капітане,–сміюся я.–Не забудь про фірмовий полуничний чизкейк для Світлани.

Ми починаємо працювати злагоджено, як добре налаштований механізм. Я готую напої, а подруга приймає замовлення, розраховує клієнтів та подає запашну випічку. Між приготуванням чергової порції капучино, я чую дзвінкий сміх.Вона жартує з постійним відвідувачем. Вміння Каміли знаходити спільну мову з кожним клієнтом–Це справжній талант. 

–Слухай Віко,–каже подруга підносячи мені порожню чашку з-під щойно приготованого лате.–А ти чула про новий кавовий фестиваль, який буде наступного тижня в центрі?

–Ні,не чула,–відповідаю, наповнюючи холдер свіжомеленою кавою.–Звучить цікаво,може сходимо разом?

–Обов'язково,–вигукує дівчина.–Уяви собі, скільки там буде різних сортів кави, майстер-класів від бариста. Це буде справжнє свято, для таких кавоманів як ми. 

Я усміхаюся уявляючи цю подію. Працювати у кав'ярні–це не лише рутина а й постійне відкриття чогось нового та незвичайного. І розділяти цю пристрасть такою ентузіасткою, як Каміла, робить кожний день особливим.

Двері знову відчиняються, і до кав'ярня заходить ще декілька відвідувачів. Ми знову повертаємося у цей приємний ранковий хаос.