Розділ 4

Раміль

–Точно!–з награною стурбованістю каже чоловік.–Забув представити вам мою нову дівчину.

Ми з Джейденом обмінялися зневажливими поглядами.

–Це Лілі,–передставив її Хардін,навіть не глянувши в бік жінки.–А це Раміль.

–Дуже приємно,–промуркотіла вона.

Її голос був навмисно надто... видавленим.

Блондинка не відводила від мене погляду, і я відчув легке роздратування. Зараз мені точно не потрібен флірт.

–Взаємно,–коротко кивнув я, намагаючись повернути розмову в правильне русло. 

–То що з контрактом?–втручається Джейден.

Хардін сміливо відкинувся на спинку дивану,його усмішка стала хитрішою.–Чому ви так спішите? Давайте спочатку вип'ємо,–він махнув рукою,і офіціант миттю з'явився біля нашого столика.

Лілі,сиділа поруч з чоловіком, ніби приклеєна. Її світле волосся спадало на плечі хвилястими пасмами, сяючи у приглушеному світлі ресторану. 

На дівчині була коротка сукня яскраво-червоного кольору, яка щільно облягала її фігуру і підкреслювала довгі ноги.Глибокий виріз ледь прикривав її декольте, привертаючи увагу,а губи були нафарбованими помадою,в тон сукні, і коли вона посміхалася, показуючи рівні білі зуби, її обличчя здавалося наляканим і заодно грайливим.

Дівчина поклала свою руку на плече  чоловіка,  нігті, нафарбовані під колір помади, вп'ялися в тканину його піджака. 

–Любий,–звернулася вона до Хардіна.–Не будь таким діловим відразу.

Її погляд знову зустрівся з моїм, і цього разу в ньому з'явилося зухвалість. 

Я проігнорув це.

–У мене небагато часу,Хардін.Ти знаєш чому я тут.

Він перестав роздягати Ліліану поглядом,і знову зосередився на мені.–Ну так.Бізнес то святе.

–Отже,–почав Джейден,його голос звучав спокійно,але впевнено.–Ми переглянули вашу пропозицію, і є кілька пунктів, які ми хотіли обговорити детальніше. 

Чоловік кивнув, не промовивши ні слова,але його погляд уважно слідкував за нами. 

Джейден просунув один із аркушів до співрозмовника.–Нас турбує ексклюзивність.Ми розуміємо ваші побоювання щодо конкуренції,але такі жорстокі умови можуть обмежити наш потенціал зростання.

Хардін хмикає.

–Я їду на значний ризик, співпрацюючи з вами,–зле карбує він. Його голос був низьким і рівним.–Нам потрібна гарантія того,що наші інвестиції будуть захищені.

–Ми готові про це поговорити,–втрутився я, намагаючись згладити гострі кути.

Погляд чоловіка пропалював мене.–Ви повинні бути достатньо амбітними, щоб виправдати всі ризики з якими ми можемо зустрітися.

Я кивнув, відчуваючи як напруга трохи спадає. Принаймні, він був готовий до переговорів.

–Звісно. Ми можемо зробити детальну систему КРІ, яка буде вигідна обом сторонам. 

Розмова тривала. Ми обговорювали умови оплати, розподіл прибутків. Кожна деталь контракту з ''Птахами'' розглядалася під мікроскопом. Джейден майстерно вів переговори, знаходячи компроміс, але твердо стоячи на своєму, коли це було необхідно. Я підтримував його, наводячи аргументи та пропонуючи рішення.

Ми знали, що від результату цієї зустрічі залежить майбутнє нашої нової компанії. Контракт з Хардіном міг вивести нас на новий рівень, але тільки якщо умови будуть справедливі для обох сторін. 

Звук дзвінка прорізав мелодійну тишу в моєму пентхаусі, віддаючись різким ехом по просторих кімнатах.

Я саме закінчував пакувати останні коробки, правда думками вже був у літаку дуже далеко від Англії. 

На порозі стояла вона.

Її обличчя, колись таке знайоме та миле, тепер спотворила маска гніву та образи,а руки судорожно стискали маленьку сумочку. 

–Як ти міг?–виплюнула вона слова, наче мишачу отруту.–Як ти міг нас покинути?!

Я завмер, тримаючи в руках згорнутий светр. 

–Нас?–перепитав я, намагаючись зрозуміти сенс. 

–Тебе і мене!–її голос зірвався на крик.–Все,що між нами було!

Зітхнувши, я відчув важкість, що піднімалася у грудях 

Невже вона досі живе марними ілюзіями? 

–Між нами нічого не було,Лізо,–спокійно відповів, намагаючись не піддаватися емоціям. –Було кілька зустрічей,не більше.

Її обличчя скривилося, наче від болю, але я розумів, що якщо вона втратить мене, то і втратить усі гроші.

–Брехун!Ти брешеш мені в очі!Ти ж сам казав...

–Лізо,будь ласка,–перебиваю її , відчуваючи, як терпіння починає випаровуватися. –Я тобі нічого не обіцяв. Мені шкода, якщо ти щось собі нафантазувала, але це не моя вина.

Я зробив декілька кроків,щоб зачинити двері, але дівчина встигла просунути ногу між нами і я почув крик.

–Ні!Ти не можеш так просто кинути мене,!Не маєш права.

На мій погляд блукав по її обличчю,по роспатланому русявому волоссю та сльозах,що лилися з її щік, і не відчував нічого, окрім сильної втоми. 

Втоми від непорозумінь, від чужих очікувань, від цього міста, яке більше для мене нічого не значило.

–Маю.Я її додому.В Україну.

Вираз її обличчя миттю змінився.Там читалися розгубленість.

–В Україну?

Я кивнув.

–Так.Там моє місце.

І, обережно відсунувши її ногу, зачинив двері, залишивши  її стояти на порозі мого, вже майже порожнього дому, і з її розбитими мріями та незрозумілим минулим.

Кохання мене не цікавить.Люди закохуються, втрачаючи розум та стають повними ідіотами.

У мене є цілі на життя,і кохання сюди точно не входить.

Надпивши трохи кави,я почув звук дзвінка.

Мені телефонували.Дядько Сандор.

–Раміль,як справи?–пролунав у слухавці його хриплуватий голос.

–Просуваюсь,–відповів я, не вдаючись до деталей. Не хотілося знову чути його скептичні зауваження.–Ти щось знайшов?

Нещодавно ми вже виходили на контакт, і вирішили працювати разом.

У мого дядька теж є певні причини, щоб не надто полюбляти свого брата. Ми ніколи не заходили надто далеко, особливо в  кримінальний напрямок.

–Я знайшов дещо,–лунає тихе в слухавці.