Розділ 3

Раміль

Лондонський дощ вперто барабанив по підвіконню, відбиваючи всю монотонність моїх думок. За склом я бачив той звичний ритм міста:червоні автобуси, чорні кеби та поспішаючи силуети людей під темними парасольками.

Усе це здавалося декорацією до фільму...в якому, я точно не грав головну роль. Моє справжнє життя, зараз відбувалося далеко звідси, в отруйних рядках повідомлення на екрані свого телефону. 

"Твій батько...він торгує.Наркотиками.

Слова знайомого прозвучали як постріл у цій гнітючій тиші.Батько.Торгівля наркотою.Абсурд.Це чоловік ще з мого народження здавався повним лайном, але зараз він остаточно скотився в прірву. 

А потім спалахнув ще один бісовий спогад, прихований глибоко всередині.Мати. Її тихі сльози, її відведене від мого погляду обличчя.

Тепер пазл склався. Чому я не бачив? Чому не запитав? 

Холодний гнів відразу неймовірно сильно стиснув моє серце.Сором–це надто м'яке слово для того, що я зараз відчуваю. 

Я міг би залишитися в оманливій безпеці вже як рідного Лондона, знаючи...знаючи це.

Рішення прийшло миттєво. 

Раптом,телефон у моїй кишені голосно завібрував.

–Алло,–мій голос прозвучав рівно,без жодних емоцій.На іншому кінці дроту був мій давній знайомий,Олег.

–Раміль?Ти отримав повідомлення?–стишено запитує він.

Я прочищаю горло.

–Так.

–Що ти збираєшся робити?

У його голосі звучала тривога,але мене це не зачепило.

Я підійшов до вікна та запхав одну руку до кишень своїх спортивних штанів.

–Повертаюся,–коротко відповідаю.

–Навіщо?Ти ж розумієш...це небезпечно.

–Розумію,але мені вже не чотирнадцять.Я не той тупий придурок.Пройшло вже багато часу.

–Він змінився,Раміль.Ти його не впізнаєш.

–Можливо,–задумливо відповідаю.–Розслабся.Я знаю,що мені робити,–кажу з агресивними нотками у голосі.

–Ти хочеш забрати це у нього?–у його голосі прозвучало майже здивування. 

–Так. Це єдиний спосіб зупинити цю хрінь і...–Я на мить запнувся.–за матір помститися.Добре,що вона пішла від нього.

–Будь обережним,Раміль.Дуже обережним.

–Буду.

Я швидко поклав слухавку. Квиток до Дніпра уже чекав на мене.Зібрати речі –формальність. Потрібно побути з думками наодинці,хоча в голові повна рішучість.

Перед очима з'явився образ матері.Її втомлені очі,її тиха посмішка.

Я зроблю це заради неї.

Вирву гниль з коренем.

Виходячи з квартири, Я кинув останній погляд на лондонське небо. Дощ стихав,але в моїй душі здіймалася буря.

Буря, яка не вщухне, поки я не досягну своєї мети. Поки не подивлюся в очі батькові. І він побачить у них лише холод.Холодну помсту.

А вона вже не за горами. 

–Тобто...ти забираєш бізнес і акції Анастасія? А з ним що?–запитує Джейден,підійшовши до стола та відкоркувавши пляшку дорогого віскі.

Я падаю на темний, шкіряний диван із ледь помітним коров'ячим принтом.–Подумай. 

–Ґрати?

–Бінго.

–Не занадто?

–Джей,ти ідіот?Це, бляха,жорстоко, так?

–Бро,заспокойся,це жарт був.

–Охреніти як смішно,–грубо відповідаю.

–Хочеш?–друг киває в бік пляшки з алкоголем.

Я хитаю головою в знак заперечення.Не не вистачало для повного щастя набухатися, в як останній дурень.

–Послухай,–хлопець поправляє боки своєї картатої сорочки.–Я точно за тебе, але не варто недооцінювати твого''батечку''!

На мить дивлюся на годинник. Поїздка відбудеться через три дні, тому я маю трохи часу для того, щоб вирішити всі свої справи. 

–Мені відомо, що він вступив до НЮТ,–несміливо каже друг. –Це хріново,–додає він.

–Мені всеодно,–трохи роздратовано відповідаю.–Управляння нашою страховою компанією поки повністю на тобі.

Джейд посилає мені повітряний поцілунок і награно посміхається.

–Не підведу.

–Ти тільки спробуй.Всі кістки переламаю 

–Ой все,–буркає хлопець.–Чого ти такий грубий?

–Джейд.

–М?

–Замовкни і подай мені документи.

Холдинг.

Інвестиції.

Річні витрати.

Стоп...що?!

–Двадцять мільйонів доларів за місяць?–я нервово сміюся.–Що це за лайно?

Друг знизує плечима.

–Найімовірніше, це витрати на наркоту.

Твою наліво.

Я піднімаюся та іду до вікна щоб вийти на балкон.Після вчорашньої зливи,погода стала ще більш похмурою та холодною.

Прямо,як мій настрій.

–Щось забагато грошей.Навіть для цього.

–Це дофіга багато.

Хлопець підходить ближче.

–Слухай,так можливо,з цим розберемося трохи пізніше?У нас ввечері ділова зустріч з Хардіном.Ти там повинен бути.

–Гаразд.

Мої пальці міцніше стискають кермо.Я вже майже на місці,але думки точно не тут.Витримка слабшає,тому я розблоковую мобільний, і телефоную туди,де про моє існування напевне,забули.

Дядько.

Очевидно,так просто татка я не засаджу.Необхідний компромат.І досить серйозний.

–Слухаю,–чую голос по той бік.–З ким я розмовляю?

–Раміль Гордєєв,–коротко відповідаю,заодно вибираючи хороше місце для паркування.

–Мій хороший племінник!Давно ми не спілкувалися...Сталося щось?

–Сталося,–буркаю.–Ти в курсі,чим займається твій брат?

Зі мною вітаються охоронці перед входом у будівлю.Я мовчки киваю у відповідь,та впевненою ходою заходжу в приміщення.У ніс відразу б'є цілий клубок дорогих парфумів.

–О.То чутки вже в Лондоні?

Офіціантка мило мені посміхається і веде до столика,де я вже бачу Хардіна з трьома дівчатами,які сидять поруч з ним.

–Я передзвоню.Нам необхідно все обговорити,–кажу, вішаючи трубку.

–Раміль?Давненько ми не бачилися.

Мені доводиться кивнути  і потиснути чоловіку руку.

Зручно вмостившись на сидінні дивану,я поглядаю на годинник.

Де в біса Джейден?!

Хардін немов прочитавши мої думки каже:–Твій друг відійшов до вбиральні. Можемо поки почати без нього.