Любов між нами

Розділ 1

Вікторія

–Доброго ранку!–радісно промовляє Аделіна,коли я заходжу на кухню.

Вона вдягнена в білий,атласний халат,який вільно гойдається по її ідеально засмаглому тілу.

–Ти рано.

–Я просто захотіла зварити цикорію,–відповідає дівчина,з усмішкою на сяючому обличчі.

Я кривлюся.

–Ти почала брати звички Мілани?–запитую.

–Вона його дуже нахвалювала,тому чому б не спробувати.

–Мені каву заодно приготуй,будь ласка.

Через деякий час я відчуваю найприємніший і найулюбленіший запах серед усіх.

Кавовий.

Я повністю піддаюся моменту.Саме тут–у домі Адель я відчуваю себе комфортно і в безпеці.

Подруга ставить перед мною чашку ароматної кави і обдаровує мене широчезною усмішкою.

–На цьому мої кулінарні здібності закінчилися.

Я фиркаю.

–Адель, приготування кави–це вже огого.

Подруга теж надпиває трохи рідини і кривиться.

–Ну як нас смак?

–Як лайно.

Господи..

–Ти куштувала лайно?–я хихикаю.

–Віко!!!

–Викинь.Воно смердить,–кажу я,знову надпивши трохи свого напою.

Подруга виливає суміш в раковину, після чого,збирає своє густе світле волосся у тугий,кінський хвіст.

Ну..тигриця просто.

–Адель,чашку помий.

–Ліньки.

–Що це за звичка така?!

–Без поняття,–дівчина знизує плечима.

Чую звук шин,які проїжджають нашу територію.Ми з Аделіною два роки тому,почали разом винаймати будинок за містом.Це виявилося зручно,бо і сума пристойна і дім у хорошому та призентабельному стані.

Ці стіни стали скарбничкою спогадів, моментів,які ми пережили разом.

І ніколи їх не забудемо.

О десятій я уже була в університеті.Зосередившись на навчанні,мені вдалося трохи витіснити лишні думки.

–Віко,–кличе Веренея.

–О.Привіт.

–Як ти?

Я знизую плечима.

–Чудово,а ти?

–Те саме.Ти..ее..коли на заняття з підготовки?

–Вони ж післязавтра?

Дівчина киває.

–Підемо разом?–запитує подруга,складаючи книги в рюкзак.

–Так,звичайно.

Після п'яти важких і нудних пар,я повертаюся додому.Знімаю пальто,білі кросівки,після чого,лечу на кухню і починаю готувати вечерю,до приходу подруги,бо вона не надто сильна у цій справі,а я ж люблю займатися подібним.

Пройшло півгодини.Кухня пахла затишком і чимось смачним.

Точніше,моїм фірмовим овочевим рагу.Я люблю цей процес–повільне шарування інгредієнтів, спостерігання за тим,як їхні кольори змішуються,а аромати сплітаються в щось єдине та апетитне.

Я обережно помішувала овочі дерев'яною ложкою слухаючи тихе шкварчання.Пара піднімалася вчору огортаючи моє обличчя теплом.Це був мій спосіб медитації після довгого дня–зосередження на простих діях,на запахах і текстурах.Адель зазвичай приходила на кухню,коли аромат ставав особливо насиченим,і сідала за стіл розповідаючи про свій день.Її балакучість завжди позбавляла мою тишу чи поганий настрій.

Сьогодні я додала трохи сушеного часнику та перцю,знаючи,як подруга любить ці нотки в рагу.Потім прийшла черга на тертий пармезан–ще одна наша маленька слабкість.

Ми за сир душу продали б.

Під час готування я часто думала про дрібниці,з яких складається наше спільне життя..

Про ранкову каву,про болючі вечірні розмови,про наші жарти та спільні плани на вихідні.

Наша дружба з Аделіною та Міланою стала моєю гаванню,моїм тихим притулком.

І зараз, стоячи біля плити, вдихаючи аромат майбутньої вечері,я відчувала цінність за цю стабільність,за цю передбачуваність,яка є таким контрастом до мого минулого.

Залишилося лише додати трохи свіжої петрушки наприкінці.Я дрібно нарізала зелень,її свіжий запах миттєво наповнив повітря.

Ось і все.Вечеря готова.Тепер залишилося дочекатися Аделіни.

–Віко,–кличе мене Аделіна,з повним ротом їжі.

Я беру з верхньої полиці склянку і заповнюю її водою,щоб простягнути подрузі.–М?–відгукуюсь на її звертання.

Дівчина нервово прочищає горло.

–Я бачила Аміну,–різко випалює.

Я відразу сідаю за стілець із застиглим від здивування обличчям.

–Ти впевнена?

–Так.Виявляється,вона буде вчитися в моєму універі.

Якого біса?!

–Ти в порядку?–запитує Адель,склавши посуд в раковину.

Я впевнено киваю.