Розділ 2

Вікторія

Я ...–від хвилювання підтискаю губи.–Віка–подруга Аделіни.Ми разом тут живемо.

–Віка?–з подивом перепитує.

Впізнав мене,бляха.

На короткий час западає гнітюча тиша.Варто було б піти,а я лише кліпаю віями.Ноги немов проросли до підлоги.На його запитання не відповідаю.

–Ну я цей...піду.

Стрімко лечу до своєї кімнати.З гучним звуком закриваю двері.Намагаюся відновити дихання,правда зовсім не виходить.Серце калатає, немов готове вистрибнути з грудей.

Чому Аделіна не сказала,що він приїде так скоро?

Трохи опанавую себе.Прямую до шафи та вибираю комфортний мені одяг.У сумку запихаю все найнеобхідніше:айпад,довідник та трохи ручок.Заходжу в ванну,вже вдруге за цю годину, і на щастя нікого немає.На радощах  поспіхом вмиваюся та чищу зуби.

На макіяж точно немає часу,бо до пар залишилося зовсім трохи, а я до сих пір вдома.

Взуваю кросівки, та швидкоруч надягаю своє улюблене коричневе пальто.Намагаюся швидко вилетіти з квартири,щоб дати трохи часу подрузі провести з своїм братом.Впевнена,що їм треба багато чого обговорити.

І у мене виходить.Активною ходою іду до зупинки,а там сідаю в автобус.

Через півгодини,я вже сиджу на парах зосереджуючись на матеріалі,який розповідає нам професорка.Хоча я не звикла брехати,тому скажу чесно:перед очима до сих пір він, і сьогодні концентрація дуже тяжко мені дається.

–Що з тобою? Сьогодні ти якась сама не своя.–штовхає мене плечем Веренея.

–Та о'кей все–напружено відповідаю.

Дівчина сміється.

–Не схоже.Ти що закохалася?

–Я?Заспокойся та слухай Ігорівну–різко відповідаю.

Вона кривиться,та більше мене не турбує.

Після пар відразу їду  додому.Що або хто мене там  не чекає,але я там живу.Вішаю пальто в коридорі та кидаю ключі на полицю.Іду повз кухню в свою кімнату,Аделіна якраз вже щось готує.

Стоп.Вона справді готує!?

–Вікаааа–щенячим тоном протягує подруга.–Допоможи мені,бо я точно все спалю.

Ну все ,вислизнути не вийде.

–Що ти хотіла приготувати?–запитую.

–Пасту.

Я посміхаюся.

Останній раз,приготована Аделіною паста, вийшла переварена та недоварена одночасно.Приготуванням їжі займаюся здебільшого я,або доставка.

–Давай,я тобі допоможу.

–Чого я не вмію готувати?–засмучено запитує.

–Ну так вже вийшло.Зате ти дуже розумна в математиці.–я їй підморгую.

На приготування вечері,часу багато не витрачаю.Після того як паста готова,я роблю  овочевий салат та випікаю вишневий пиріг.

–Чому ти не сказала мені,що твій брат так скоро приїде?–раптом запитую.

–Ну так вийшло.–промовляє–Ти  вся в борошні.

Я кривлюся.

–Доречі,ти придумала,що намалюєш на конкурс?

А я над цим не думала.Хоча конкурс вже за два тижні.Останнім часом дуже великий завал по навчанню.

–Якось,навіть натхнення немає.–сумно промовляю.

–Раміль зараз вдома?

–Ні,він ще зранку пішов.–Але давай зараз їсти,бо я дуже голодна.

–О'кей.

–А як тобі мій брат?–раптом запитує.

Я вже дожовую свій шматок пирога,як Аделіна запитує мене,те на що я не знаю яку відповідь  навіть дати.

Я закашлююся.

–Ну..я зранку його бачила.Красивий дуже.–миттю шаріюся від своєї відповіді до кінчиків вух.

–Привіт–я повертаюся в бік звідки чую голос,хоча краще було б цього не робити.

Бачу Раміля.

Він все чув?

–Ем..ну я поїла.Піду в майстерню, може натхнення прийде.

Іду повз хлопця,і мою увагу привертає одна деталь:На його сорочці плями...крові?

Чекаю всіх у своєму телеграм каналі:''Народжена з книгами''.