Розділ 1

Вікторія

–Що?–ошелешено кліпаю віями.–Раміль збирається переїхати в Дніпро?

Аделіна глибоко вдихає.

–Є ще дещо.

–Розказуй.

–Мама дуже сильно хвилюється за нього.Тому попросила,щоб він переїхав до нас.Останнім часом він практично ні з ким не спілкується,став беземоційним.Але якщо ти будеш проти,то ...

Я посміхаюся.

–Адель,що сталося то сталося,я тоді була підлітком,а Раміль на чотири роки старший.Незнаю чим я думала.–істерично тру обличчя руками,та додаю:–Але є одна умова.

–Яка?–подруга запитально вигинає брову.

–У нас велика квартира,тому хай не чіпає мою майстереню.Добре?

–Звісно!!!Ти найкраща!–з захватом промовляє дівчина.

–Ой,досить.Ти дзвонила до Мілани?

–Вона зайнята.

–Чим?

–Ратміром.

Я голосно сміюся.Мілана–ще одна наша подруга,яка віднедавна живе в Києві,бо її матір одружилася,і вони з  чоловіком вирішили жити там.Ну звісно, ще зведений брат,який був її хлопцем у минулому додає масла в вогонь.

Цікаво,як вона там.

–Доречі,як до його переїзду ставиться батько?

–Ти ж знаєш.Його метою було зробити Раміля таким.Я дуже рада,що мама нарешті пішла від нього.–Він сам не горить бажанням їхати до нас,але матір його попросила,а вона єдина до кого він дослухається.

–А де він жив до цього?–запитую.

–У Норвегії.Сподіваюся,що йому вже краще.Батько сильно повпливав на життя брата, і тепер він не приймає від нього жодної копійки.Незнаю навіть чим він займається.

__________________________________________________________

Художня студія була відкрита,тому я взяла полотно та пензлика до рук і почала малювати пейзаж з океаном у синіх тонах.Це завжди було моєю мрією,яку батьки спочатку несприймали всерйоз.Мовляв''цим не заробиш'',але як я можу стати економістом,якщо моя душа жадає іншого?

Батьки все ж здалися,бо я твердо стояла на своєму.І саме тепер я нікому не дозволю,керувати моїми рішеннями.

Але як дивно,мої думки заполонили роздуми про Раміля.Яким він став?Все ж такий гарний та прямолінійний?

Хоча..

Раміль Гордєєв завжди був для мене закритою книгою,яку я  ніколи не змогла б прочитати.Колись,я зізналася йому в коханні, а він лише холодно мене відштовхнув.З того часу пройшло близько трьох років, я стала сильнішою, та чи готова знову зустрітися з ним віч-на-віч ?

Оце запитання.

Добре, Віко–ти сильна і все зможеш.

Один мазок–і картина зіпсована.Мені треба заспокоїтися.Їду додому на непереповненому автобусі,що зручно.Але моя картина і так вже зіпсована,можна не хвилюватися.

Що чорт забирай із мною?

На наступний ранок.

Вчора приїхавши додому я відразу провалилася в сон, і сьогодні почуваю себе набагато краще.З хорошим настроєм прямую в ванну,але в напівдорозі до вказаного в моєму мозку місця призначення,врізаюся в гору м'язів.

З жаром на обличчі піднімаю голову.Це Раміль,але виглядає він як сам Аполон.Його обличчя смагляве а волосся  каштанове та шовковисте. Очі карі,темні а погляд  проникливий та пустий.Він без футболки і на ньому лише шорти.

–Ти хто така?–з подивом запитує.

А я здається,забула як це говорити та дихати.

Любі читачі!Рада бачити вас за читанням моєї новинки!

Це історія про подругу Мілани – Віку та Ратміра(брата Аделіни)