Глава 14 Останній вибір

Чорне небо розривали блискавки.

Хроноворота повільно відкривалися.

Здавалося, що сам Всесвіт затамував подих.

Кайрос стояв попереду Алеїни.

Його срібний меч світився м'яким золотим світлом.

Навпроти нього мовчки стояла Ісса.

Колись вони разом створювали нові світи.

Тепер їм судилося стати ворогами.

— Відійди, Кайросе, — тихо сказала Ісса.

— Я не дозволю тобі забрати її.

— Ти знаєш, що вона повинна зробити вибір.

— Знаю.

— Але це має бути її рішення.

Ісса подивилася на Алеїну.

— Ти досі не зрозуміла, ким є.

— Я звичайна людина.

Богиня сумно усміхнулася.

— Саме так думають усі, хто здатен змінити долю.

Вона підняла руку.

Повітря перед Алеїною затремтіло.

Поступово з нього почав народжуватися інший світ.

Київ.

Осінь.

Жовте листя.

Шум автомобілів.

Люди, які кудись поспішали.

Все було таким знайомим...

Алеїна зробила крок уперед.

Вона побачила свій будинок.

Свою кімнату.

Свої фотографії.

На столі лежала стара книга.

Та сама.

Наче нічого й не сталося.

— Це...

— Твоє життя, — сказала Ісса.

— Я можу повернути тобі його.

— Ти забудеш усе.

— Кайроса.

— Богів.

— Місто Часу.

— Усе це стане лише дивним сном.

У горлі Алеїни пересохло.

— А Артем?

Ісса кивнула.

— Він залишиться лише спогадом.

— Але біль зникне.

— Ти знову будеш щасливою.

Кайрос мовчав.

Він навіть не дивився на Алеїну.

Лише стискав руків'я меча.

Вона тихо підійшла до нього.

— Ти нічого не скажеш?

Він повільно повернувся.

Його очі були сумними.

— Якщо любитиму по-справжньому...

— Я не маю права просити тебе залишитися.

— Чому?

— Бо любов — це не клітка.

— Якщо ти повернешся...

— Я все одно буду вдячний долі за кожну мить поруч із тобою.

Алеїна відчула, як по щоці скотилася сльоза.

Вона зрозуміла...

Він справді готовий її відпустити.

Саме тому, що кохає.

Тіо мовчав.

Він не втручався.

Цей вибір ніхто не міг зробити замість неї.

Попереду було Земне життя.

Спокій.

Родина.

Можливість почати все заново.

Позаду...

Стояв чоловік, який навчився знову посміхатися.

Чоловік, який був самотній тисячі років.

І якого вона більше не могла уявити самого.

Алеїна повільно підійшла до Ісси.

Богиня простягнула руку.

— Обирай.

Минуло кілька секунд.

Алеїна лише усміхнулася.

Потім зробила крок...

Повз Іссу.

І стала поруч із Кайросом.

Вона взяла його за руку.

Міцно.

— Я вже зробила свій вибір.

Ісса завмерла.

— Ти відмовляєшся від людського життя?

— Так.

— Назавжди?

Алеїна подивилася на Кайроса.

Він не міг вимовити жодного слова.

— Назавжди.

— Бо дім — це не місце.

— Дім — це людина, поруч із якою твоє серце знаходить спокій.

Кайрос заплющив очі.

Вперше за тисячоліття по його щоці покотилася сльоза.

Він обережно торкнувся руки Алеїни.

— Ти впевнена?

Вона тихо засміялася.

— Я ще ніколи не була настільки впевнена.

У ту саму мить книга, яку вона принесла із Землі, відкрилася сама.

Її остання сторінка засвітилася.

На ній з'явилися слова.

“Час не обирає тих, хто любить.

Любов сама обирає час.”

Перший Портал вибухнув золотим світлом.

Хроноворота перестали відкриватися.

І навіть Ісса відчула, як її сила почала слабшати.

Вона дивилася на них довго.

Дуже довго.

А потім тихо сказала:

— Тепер я зрозуміла...

— Саме цього майбутнього я найбільше боялася.

— Бо тільки справжнє кохання здатне змінити долю.

Вона розчинилася серед світла.

Та Алеїна ще не знала...

Що найважче випробування чекало на них попереду.

Бо за любов іноді доводиться платити найдорожчу ціну.