Розділ 10

Повернувшись додому, першим ділом я побрела на кухню. Діставши з холодильника величезний шматок піци, засунула його мікрохвильовку, щоб розігріти. Страшно хотілося їсти. Чого-небудь не зовсім корисного, але такого смачного. Я не часто балувала себе жирною і шкідливою їжею, особливо фаст-фудом, прекрасно розуміючи який ефект це має на людський організм. Починаючи від проблем із зайвою вагою, закінчуючи такими хворобами, як діабет, гастрит та інше. Однак, піца, зроблена руками мого дідуся — це не просто шматок тіста з начинкою, це найкраща їжа у світі. По-перше, дідусь завжди використовує дорогі і якісні продукти, а по-друге, їм я її не так вже й часто. Разок в місяць можна. 

 Запах розігрітої піци заповнив мої ніздрі, викликаючи в мозку хімічну реакцію — у мене потекли слинки. У буквальному сенсі. Задоволено облизавши губи, я дістала тарілку і почала наминати своє добро.

 Вдосталь наївшись, поклала тарілку в раковину і попрямувала в душ, по шляху скидаючи з себе, пропахлу медичними ліками, сукню.

 Ставши під теплі струмені душу, задоволено зойкнула. Тепла вода пестила моє тіло, діючи на нього як наркотик. Захотілося забратися в ліжечко, укритися ковдрою і проспати до завтрашнього ранку. Втім, цим мріям не судилося збутися. Мене чекав насичений вечір в компанії моєї подруги. Яка, після чергового провалу, буде плакатися на моєму плечі й проклинати весь чоловічий рід. 

І я її не засуджую, сама б з радістю поплакалася, та розповідати про Біг боса не хочу. А згадувати про поцілунок, тим паче. 

Та й чи є сенс згадувати? Адже, це очевидно, що лише я й думаю про нього. Прокручую в голові раз за разом ту мить — солодку та гріховну. Франко ж, здається, забув про все, щойно я вийшла за двері ванної. 

 Хмикнувши, я вимкнула воду і вибравшись з душу, пішла одягатися. Подібні роздуми ні до чого хорошого не приведуть. Я лише вимучую себе й нафантазую зайве. Бо крім ненависті, між мною та Франческо Каста не може існувати нічого. Абсолютно, нічого! 

Можливо, відпочинок в барі зі Стефанією не така вже й погана ідея. І я зможу відволіктися від важких дум. 

 Діставши з шафи мало не половину свого гардероба, я розклала речі на ліжку і стала вибирати наряд. Любителькою шопінгу я ніколи не була, але мала в гардеробі кілька гламурних речей. Таких, наприклад, як то чорне плаття, про яке згадувала Стефі. Тільки ось воно було аж надто сексуальним і відкритим, а мені не хотілося привертати до себе зайву увагу. Чомусь, саме сьогодні, мені захотілося побути непримітною сірою мишкою й просто допомогти подрузі. 

 Вибравши з купи одягу легке літнє плаття синього кольору, підібрала до нього чорні човники й такого ж кольору клатч. Потім зайнялася зачіскою і макіяжем. Волосся зібрала у високий хвіст і зав’язала гумкою на маківці. На губи нанесла ніжно-рожевого кольору помаду, а очі виділила, зробивши make-up в стилі smoky eyes. Упевнившись, що пристойно виглядаю, відшукала на ліжку свій телефон і набрала номер подруги.Знаючи Стефанію, могла припустити, що приїде за мною вона на двадцять хвилин раніше, щоб переконатися, що я не кину її.

 — Я вже готова, — мовила я, тримаючи телефон плечем.

 — Не можу повірити своєму щастю! — уїдливо мовила подруга, жартуючи з мене.

 — А ось повір.

 — Ну-ну, — хмикнула в трубку Стефі, — Я вже чекаю тебе, спускайся.

 — Лечу, моя ластівко! — пожартувала я, і закинувши останню річ в шафу, попрямувала до виходу.

 Вийшовши на вулицю, я відчула легкий теплий вітерець, який приємно торкався шкіри, створюючи ефект мурашок. Сонце майже зайшло за горизонт, сповіщаючи мешканців цієї планети про закінчення дня і прихід темної пори.

 Я завжди любила літні ночі. Вони були наповнені незбагненним теплом, легкістю і чарами. На відміну від інших, мені найбільше подобалося літо. І саме в цю пору року зі мною траплялися чудові речі. Правда, ніякої магії в них не було, тільки лише щасливі моменти, які зігрівали мою душу в самотні зимові вечори.

 Одним з таких подій був випадок в парку. Маленька дівчинка кататися на велосипеді, не впоралася з керуванням і впала. Я як раз йшла з роботи, гуляючи по парку, насолоджуючись літньою прохолодою, як помітила її заплакану на тротуарі, з розбитим коліном і губою.

 Допомогти малятку було природним інстинктом, попри мою професію лікаря. Її засмучений і гнітючий вигляд викликав в мені дике бажання обійняти крихітку, і заспокоїти. Чим власне я і зайнялася. Допомогла їй обробити рани й дотягнути важкий велосипед до будинку.

 Як виявилося, дівчинка знехтувала порадами мами не їхати кататися далеко від будинку, і в підсумку заблукала. Парк вона знала, але як відшукати дорогу від нього до свого дому — ні.

 Злякавшись, що вона не зможе повернутися додому, малятко розлютилася і не втримавши рівновагу — впала. Благо, що поблизу не було сумнівних особистостей, і кримінальних суб’єктів.

  Згадуючи про знайомство з Хлоєю, на моєму обличчі розцвіла посмішка, а в душі оселилася маленька радість. Варто було б подзвонити моїй маленькій подружці та відвідати її. Після того випадку, Селеста, мама Хлої, частенько запрошує мене в гості, на знак подяки за допомогу її коханому дитяті. А Хлоя просто сяє від щастя, що у неї з’явилася ще одна, хоч і не рідна, але тітка. Яка просто обожнює дитину і балує її смакотою. Та й плюс ще один подарунок на Різдво — не буває зайвим.