Розділ 4

За пів на восьму ранку, при повному параді, я планувала бути в клініці. Але доля поламала усі мої плани. Тому, після зустрічі з красенем та зіткненням з асфальтом, мені довелося шкандибати у свій кабінет та шукати запасні колготки. А ще при цьому дико нервувати, що я запізнююся. Що мені не властиво. Я про спізнення. Й лишень думка про підвищення зігрівала. І давала надію на те, що хоч щось в моєму житті йде за планом. Хоч в чомусь, я успішна. 

Бо стосунки — пройшли повз, як і кохання. 

В приміщенні конференц-зали, яке нам нещодавно переробили з одного кабінету, я опинилася аж о пів на дев'яту, коли всі вже були на зібранні. Всі, крім моєї подруги. Ця неорганізована дівуля спізнювалася, як зазвичай. Але ж я просила її приїхати заздалегідь й побути моєю підтримкою. Одна, я ж не впораюсь зі шквалом емоцій. Та мабуть, її зайві п'ять хвилин сну були важливіші, ніж допомога подрузі. Безсоромна!

З завмиранням серця я стояла та чекала, коли ж прийде начальство і нам оголосять нового директора клініки. Тобто, мене. Від думки про те, що моя мрія нарешті здійсниться, серденько приємно тьохкало в грудині. Ех, швидше б!

Я ж працювала як проклята, намагаючись проявити себе і довести всім, що кращого керівника їм не знайти. Ігнасіо, нинішній директор, підтримував мою кандидатуру й всіляко розхвалював мене перед інвесторами та дарував надію моїм дурним мріям. Дурним, бо я щиро вірила в примарний шанс отримати це підвищення. Для мене це був би величезний шанс і відмінна можливість почати нове життя, поринути з головою в роботу і забути про минуле. Яке, на мій жаль, ніяк не бажало поїхати до біса разом зі своєю сім'єю. Та й не тільки…

А побачити перекошену мармизку матері Алессіо мені б дуже хотілося! 

Та мрії… лишень мрії…

Першим тривожним дзвіночком, що віщував  біду й мій провал —  був прихід Валерії, дружини одного з наших інвесторів. Це стерво приходила в клініку лише з двох причин: їй потрібно щось переробити, або ж — подивитися на нового сексуального молодого лікаря. Останнього, я поки що не побачила, та й не чула про новеньких. Тому свято вірила в першу причину. А мала б… мала б слухати свою інтуїцію. 

Другим знаком катастрофи була поява нашого головного інвестора в компанії з молодим чоловіком, якого ніхто з персоналу клініки, здається, не знав. Це мало б насторожити мене, але де там! Я гадала, що це черговий інвестор чи син когось з акціонерів. Зрештою, я не могла його розгледіти, адже була надто далеко. Та й не особливо мене цікавили інвестори, як такі. Вони час від часу полюбляли заходити до нас на “вогник”. Хоча насправді приходили, аби на власні очі все проконтролювати. Іноді, пофліртували з молодими лікарками та медсестрами з хірургічного відділена, а і ще рідше — поцікавитися потребами клініки та її працівників. 

Поки всі чекали приходу колишнього директора, зал гомонів — колеги та інвестори дуже мило розмовляли, обговорюючи щось між собою. Я ж ходила з кутка в куток і жахливо нервувала. Мені так хотілося якомога швидше почути заповітні слова, що я навіть не помітила, як в зал зайшли ще якісь люди й мене відтіснили в дальній кут. Коли отямилася, вже було занадто пізно. Так й стояла позаду усіх, чекаючи на оголошення… фатальну промову зрадника Ігнасіо…

Серце пропустило кілька ударів, коли директор промовив:

— Дорогі колеги, сьогодні ми зібралися тут, аби представити вам нового керівника. — гул в залі стих, — Як вам вже відомо, я збираюся завершити кар'єру й вийти на законний відпочинок. І щиро сподіваюся, що Франческо Каста — Хто? Який ще Франческо? — молодий, енергійний та креативний — стане вам не тільки хорошим начальником, а й порадником. 

Колеги почали перешіптуватися. Я ж завмерла від здивування. Божечки! Що ж тепер буде?

Ігнасіо продовжував говорити й хвалити нового боса (аби його качка дзьобнула!), лишень підсилюючи люту ненависть в мені. Це почуття до незнайомої людини з'явилося несподівано, але за лічені секунди встигло вирости до масштабів хмарочоса. 

І звідки тільки він взявся? Хто він такий? І чому саме він? А як же наша домовленість? — мозок атакували таргани. Вони збунтували та прагнули спалити Ігнасіо на вогнищі щойно влаштованої інквізиції. 

Зрадник — ось він хто! — подумки нагородила колишнього начальника. 

— Якого біса? — мало не викрикнула ображена сюрпризом, але вчасно стрималася, аби не вдарити нахабника по долоні, бувши спіймана за руку. Обернулася й зіштовхнулася з теплим поглядом знайомих очей. То була Стефанія. 

— Прийшла, називається, коли вже все найгірше трапилося, — пробурмотіла, вивільняючи долоню. Хотілося кричати й ревіти від безнадії. Ну чому так? І що тепер робити? Що мені робити? Адже більшість знала про мої наміри на цю посаду, як і була свідком моєї співпраці з Ігнасіо. 

— Гей, ти чого? — подруга дивилася на мене новим поглядом, сповненим бентеги. — Зачекай! Ти куди?

Аби не розревітися, неначе дитя, я розвернулася й попрямувала, крізь натовп, до новоприбулого щасливчика. Хотіла підійти до нього та Ігнасіо з високо піднятою головою й плюнути колишньому директорові в обличчя. Лють керувала мною й мені хотілося роздерти його на куски. Та щойно, я підійшла ближче, як оторопіла. І навіть на мить завмерла, потонувши в темних вирах. Навіть відчула, як моє дихання збилося зі звичного ритму від магнетичних вирів незнайомця. Дідько! Це такий жарт? Розіграш? Я сплю?