Любов Ф.

Бабусині руки

Бабусині руки пам'ятатиму завжди
Вони найтепліші, кохані, просто мої.

Вони так лежали, в них вени дрижжали
Від фізичного болю прожитої бабусиної долі.

Жахливо сидіти, чекати злого момента.
Що прийде і візьме душу рідну.

І більше не буде ні її супу смачного
Ні її картопельки із цибулькою.

Вона вже не встане, не подарує свою добру усмішку,
Не буде дзвінка у свято моє.

Вона так лежить, як дитинка спокійно,
Я знаю, їй боляче і від мене вже скоро піде.

Такі моменти неможливо спинити
Це природний цикл, швидко плине життя.

Відомо про смерть, але я не готова.
Просто не знаю як витримати все це.

І ось ніч настає... Її очі поникли,
Немає посмішки, відлітає життя.

Напевно вона бачить усе що їй так важливо
І сподіваюсь спочине її душа.

А я маю жити, вставати й творити,
В думки поринати та бачити їх.

Ті втомлені від болю руки старенькі,

Моєї бабусі Любові Фідосіївни.

Подобається

#3278 в Різне
#775 в Поезія

Відредаговано: 02.02.2024