Любов до небес

- Просинайся, соня! Вже день настав. Саша! Сашенька! Сашуля вставай! Давай, давай!

- Гееей! Чому так холодно, – не одразу помітивши що з нього зняли одіяло, сказав молодий та перспективний професор.

- Піднімайся! – доносилося з кухні, – сніданок вже на столі!

Приємний жіночий голос, запах ранкового кофе та готового сніданку не залишали жодного шансу намірам залишитись на подушці та під одіялом, яке вже давно опинилося на кухні.

- Нарешті! – іронічно зраділа дружина, – ось тобі пальне, – підсунула тарілку з сніданком ближче до чоловіка, – і вперед! Дарувати світло знань у пітьмі всесвіту!

Професор зробив два ковтки кофе, підірвався, й побіг на роботу по-дорозі одягаючи пальто.

- Ну от, – розчаровано сказала дружина, – знову щось не те сказала, тепер буде «гееееніальна» ідея.

Професор поспішав до науково-дослідного інституту ім. Забраловича. Забіг до чайної кімнати, де вже були майже всі його колеги, ледь не відкривши двері одразу обома ногами вигукнув:

- Я знаю як ми зв’яжемося з цивілізаціями інших зоряних систем! Ми надішлемо їм світло знань у пітьмі всесвіту!

…

- Вже декілька тижнів світ обговорює тільки одну новину, – доносилося з динаміків телевізора, – вчені знайшли спосіб докричатися до інших цивілізацій всесвіту. Під керівництвом професора Олександра Новікова із науково-дослідного інституту ім. Забраловича колегіум вчених всього світу розробляє та прораховує можливість впливу на спектр світла нашої зірки. Вже стало відомо, що закодувати можливо тільки одне слово, але плюси такого способу передачі інформації не в її кількості, а в тому, що вона буде надсилатися мільярди років, поки існує зірка та у всі куточки не тільки нашої галактики, але й до інший найвіддаленіших галактик. До нашої студії ми запросили професора Олександра Новікова, який народив цю ідею. Скажіть професоре, – ведучий звернувся до Олександра, – завдяки чому виникла така ідея.

- Завдяки моїй дружині, – відповів професор.

В студії почувся легкий сміх.

- Зрозуміло! Отже, світом керують жінки, – сказав ведучий, – але чому можна закодувати таку малу кількість інформації, тільки одне слово?

- Справа в тому, що на великій відстані нашу зірку видно тільки як тоненький промінь, саме тому у нас дуже малий простір для написання.

- Всіх нас цікавить, – продовжував ведучий, – як саме буде відбуватися кодування інформації?

- Так, ми вже провели детальні обговорення з нашими аналітиками щодо того, як саме потрібно висвітлювати це питання для людей не обізнаних з астрофізикою. На нашій зірці є так звані блукаючі плями, це електромагнітні поля нашого світила. Неозброєним оком їх побачити неможливо, але, якщо їх значно збільшити, то не тільки ми, побачимо зміни на поверхні зірки, але й далекі цивілізації, якщо, звісно, мають відповідний високотехнологічний розвиток. Конкретніше, вони побачать зміни у спектрі променю, що йде від нашої зірки. На даний момент, технологічно, ми вже готові це виконати, під питанням залишається тільки те, яке слово нам закодувати.

- Якщо не секрет, як саме буде кодуватися це слово?

- Любе слово, – відповів професор, – несе певний зміст, інформацію. Цю інформацію можна передавати любим іншим способом, наприклад, за допомогою кількох зображень. Саме так ми плануємо кодувати слово, яке оберуть жителі нашої планети.

- Дякую професоре! – закінчив ведучий і повернувся до камери, – у нас у студії був відомий професор Олександр Новіков.

- Як іронічно, світ дивиться на нього вже два тижні, а я його вдома ще не бачила, – підвела підсумок передачі дружина професора споглядаючи це все по телевізору.

…

- Просинайся, соня! Вже день настав. Саша! Сашенька! Сашуля вставай! Давай, давай, сніданок вже на столі!

Роззявивши рота, щосили позіхаючи, молодий та перспективний професор сонливим покроком попрямував до кухні.

- Любов – найвеличніше почуття у всесвіті. Не дивно, що саме це слово обрали жителі планети, – сказав професор ніби сам до себе.

- Що? – зацікавилася дружина, – Вже обрали яке буде слово!?

- Так. Прийдеться кодувати слово Любов. Але це секрет. У новинах ще не повідомляли, це так би мовити інформація з перших вуст.

Доїдаючи сніданок професор думав про щось небесне, але швидко забув через гуркіт на дворі.

- О, вже повідомили в новинах, чуєш як кричать? Радуються, – сказав професор.

Так, – посміхаючись відповіла дружина, – і коли нам чекати відповіді від потенційних сусідів всесвіту?

Ну, – задумався професор, – якщо знайдуться високотехнологічні істоти на найближчих зірках від нас, – Саша став прораховувати та шепотів собі щось під ніс, нарешті відповів, – не менше як за двісті років.

- А! – махнула рукою дружина, – і навіщо всім це треба. Ми ж не доживемо до цього часу.

- Імовірно, – відповів професор.

- Що означає імовірно!? Ти що мені щось не розказав.

- Та ні, не хвилюйся, все я тобі розказав, – приховуючи тривогу ніби безтурботно вимовив професор. Він знав, точніше, передбачав невеликий процент небезпеки, але, іншої зірки поблизу не було. Хто міг наперед знати, що вони, жителі планети, попадуть у той процент. Після того, як у заздалегідь визначені координати зірки було відправлено мільйони ракет з особливим зарядом боєголовок зовнішній вигляд поверхні їхньої зірки було змінено назавжди. Вона стала гігантським передавачем сигналу про любов у всі куточки всесвіту, куди тільки могло дістатись її світло.