HEARTBREAKER

Ми отримали розклад уроків у нашого класного керівника. Звісно, з поясненнями мов: чого це ми не були на першому уроці? Він дивився на нас з підозрою та врешті повірив у вигадану історію, або ж зробив вигляд, що повірив.

Він був чоловіком років за сорока, із ідеально виголеною щетиною, легенькою сивиною на чолі, гострими вилицями, і тому на вигляд здавався дуже суворим та насправді, це лише так здається. Він скоріше був байдужим до всього, аніж добрим. А це нам тільки на руку.

Решта уроків пройшли як завжди, без жодних сюрпризів. Даня Б клас, а ми А, тому сьогодні ми більше з ним не бачились. Ми з Аньою старались не виходити на коридор, щоб випадково не натрапити на тих мудил.

На останніх уроках, Аня щебетала із нашими однокласниками. А я, відвернувшись до вікна, переписувалась із Дімою. Він писав, що у нього все супер і що він уже майже вмовив батьків купити йому лабрадора, якого він так давно просить. Я натомість, розповіла про сьогоднішній "інцидент", якщо це можна так назвати. І на приємне здивування, він здавався дуже схвильованим, розпитував про всі подробиці та намагався підбадьорити. Приємно. 
Я саме виходила з ліцею коли до мене подзвонила Тася.

Тася це моя дуже хороша подруга. Ми називаєм себе BIBLIOPHILES, бо любимо читати як ніхто на цьому білому світі. А ще, швидко прочитавши книгу, ми обговорюємо її, сміємся і спорим. Вона старша, та це нам зовсім не мішає. Люблю її. Тому, коли вона набрала мене, я була приємно здивована і ні секунди не роздумуючи погодилась. За чашечку какао із хорошою людиною я лише за. До того ж, я відчувала, що потребувала цей релакс, а ж надто багато сьогодні сталося.

Ми просиділи в кафе-книгарні чотири години. А попрощавшись, я подзвонила до Ані. Вона на всі мої надії, була зовсім не зайнята і через 15 хвилин пообіцяла бути.

Надворі було уже за восьму, почало холоднішати, а я досі ще не була вдома. Ну та й пусте, батьків всерівно немає. Знову чергове відрядження. Тішить лише те, що оскільки вони працюють на одну компанію, вони постійно разом.

Пройшло хвилин 10, коли нарешті за поворотом почав виднітися "танк" (машина, яку так лагідно прозвали ми з Даньою).

- Цього разу парковка обійшлась без криків?

- Та наче без. Хоча хто його знає, може хтось неподалік все ж послав мене за це місце, - так само жартома відповіла подруга.

- Швидко ж ти. І... вах яка крута юбка!

На ній була кремового відтінку вінтажна юбка, з великими нашитими карманами і однотонним принтом. На ній вона сиділа просто ідеально.

- H&M, спасибі, мені теж подобається, - підмигуючи вона обійняла мене. - Сашу-у-унь, - протянула Аня явно про щось збираючись просити, - я така голодна, а ж живіт зжимає, давай зайдемо в Мак.

- О це все? Я думала на руках попросиш нести, - сміялась я.

- А що так можна було?

MacDonald ми поблизу не знайшли, однак натрапили на ще кращий варіант - KFC. До мене апетит так і не прийшов. Ну, принаймні Анька була щаслива, вона мою порцію з радістю доїла. Просидівши ще півтори години і вдосталь наївшись і нареготавшись, ми попрощались. Аня збиралась ще заїхати до Маши (меншої сестри Дані), а я поспішила додому.

***

Йшла друга година ночі, а Артем просто гуляв по місту. Ніякого сну і в помині не було. Хоча який сон, коли у Тьоми в думках лише її погляд, в якому він читав нестерпне для нього відчуття відрази. Додому зовсім не хотілося, адже там немає нікого хто допоможе відволіктись. Та й чому взагалі, йому про неї думати? Хлопець абсолютно не помітив, як дійшов майже до кінця житлового району. І він би й дійшов не помітивши цього, якби не почув в цілковитій тиші схлипування і спроби крику. А про нього не було б скількох пліток, якби він постійно не ліз в такі ситуації.

Як тільки хлопець завернув за ріг будівлі, за яким і проходила вся ця ситуація, цей не-до-злочинець різко зірвався з місця. Хлопець хотів було бігти за ним, але моментально передумав, побачивши Сашу.

***

- Саша... - зтурбовано вимовляє Артем і підходить до мене. - Ти як? - він акуратно доторкається рукою до мого плеча, від чого я трохи чи не підстрибую на місці, а після знесиленно піднімаю свій бездонний погляд на хлопця.

- Саш, тихіше, все вже добре. Дозволь мені допомогти тобі? - майже пошепки говорить він.

- Навіщо тобі все це? - ледве видавлюю я з себе.

- Ти хочеш замерзнути і померти через свою дурну впертість? - він напевне побачив як я нахмурилась від його слів, бо одразу додав, - немає сенсу пручатися, - м'ягко додав він, - не хвилюйся, все добре.

Менше за все мені хочеться, щоб мене зараз чіпали, але в момент, як його пальці торкаються мене, огидні спогади про грабіжника стираються з пам'яті.

По моїй шкірі пробіг мороз, а руки, видаючи весь супротив мозку, почали невольно трястись. Забирає сумки і йде до вказаного дому.

***
Через десять хвилин, ми вже біля мого будинку. Навіть не намагаюсь відігнати Артема від себе. Менше за все на світі, мені хочеться залишитись зараз самій. Ми заходимо в дім, я показую йому дорогу до кімнати.

Я мовчу і злегка відриваюся від його руки, що досі підтримує мене. Артем же мовчки дивиться в мої очі.

- Ти повинна розуміти, що були причини для мене, щоб тоді так вчинити.

- Причини? Які ж?

- Хочеш правди? - легко гладячи мою щоку своїм великим пальцем він продовжив, - за останні роки я добряче накосячив і тепер, хоча б одна маленька помилка і мій тато нахрен відправить мене до якоїсь дорогої школи, закордоном. Звідки мені і кроку ступити не дозволять. Саме тому... зрозумій, тільки через це я сам не втрутився, а відіслав до вас Даню, бо якби втрутився я, то це був би скандал... - та я не дала йому договорити, перебивши його:

- Стоп, що значить "відіслав Даню до вас"? То це ти його до нас підіслав?

- Ну так, він нічого тобі не розказав? - із очевидним здивуванням в погляді, відповів спантеличений хлопець. - Я відразу спустився в хол, а там саме ішов Даня. Я догнав його і коротко пояснивши що до чого, він побіг до вас.