Вечірнє літо

Ми повернулись близько 6 ранку. В Австрії стояла страшена спека, тому вийшовши із літака, нас пройняло хвилине розчарування. При посадці стюард повідомив, що в місті +5, що неабияк контрастувало з Австрією й з рештою це стало причиною втрати настрою. Ще й дощ на вечір обіцяли, бр-р-р.

Отож, надягнувши навушники і включивши новий альбом T-fest'а , я ще раз зробила ковток уже холодної кави і постаралась заснути. В дорозі я переписувалась з Аньою, моєю найкращою подругою, відсилала на її схвалення відредаговані фото. А під'їхавши до будинку, я відчувала себе як вичавлений лимон. В прямому значенні.

Але все одно планів на вечір я не міняла, тому прийнявши гарячу ванну та злегка відпочивши, я почала готуватись до вечора, про який ми з друзями попередньо договорились.

У мене дуже особливі друзі. Іноді вони наївні, іноді сентиментальні. Кращі з кращих. З тих пір, як ми подружилися, світ став прекрасніший і життя розквітло у всій красі. Я їх дуже люблю. А вони, я точно знаю, люблять мене.

Коли я вже була готова виходити, я вирішила перестрахуватись і кинула в рюкзак купальник та рушник, так як повинна була заскочити до тренерки по плаванню, а купальник мені на випадок несподіваного тренування, і бистро вибігла з будинку, де на вулиці на мене уже чекали Даня з Аньою.

Побачивши як я вихожу з під'їзду, вони налетіли на мене в обіймах. Даня підняв на руки, Аня почала цілувати в щоки. Це було так несподівано й мило.

- Нарешті, це дитя повернулось! - поцілувала вкотре Аня, - я скучала.

- І я! - обняв Данька, - ти не уявляєш як важко було без тебе. Мені прийшлось вислуховувати усі ридання Аньки, всі її псіхи, я насправді герой.

- І я за вами скуча-а-ала! - кивнула я сміючись. - Даня-Даня, ти не виправний.

- Атож, - косим поглядом спопелила хлопця подруга. - Окей, пішли в парк. Розказуй нам усе і в подробицях.

Ми пішли в парк, захопивши по дорозі морозива.

Я розповіла про всі красоти Австрії, намагаючись хоча б трішки передати її атмосферу. Розказала і про Діму.

- Ну то ви друзі... чи? - не витримала більше Аня.

- Ну так, звісно друзі, - зробила секунду паузу, - я не впевнена, що це щось більше, - чесно відповіла я.

- То поговори з ним, - трохи насуплено почав Даня.

- І запитай, якщо це все ж щось більше за просто дружбу чи збирається він приїжджати до тебе, бо якщо ні...

- То і сенсу в цьому немає. Стосунки на відстані, як... машина без бензина, - із вдаваною серйозністю підхопив хлопець.

- Ахахах, з яких пір ти став таким знавцем у любовних стосунках? - сміючись фиркнула я.

- Я ж говорив, що коли ти поїхала, усе ридання Ані, прийшлось вислуховувати мені. Прийшлось вчитись. Знаєш там книжки по психології читати й усе таке...

- Аахах, не сміши мої філи, - пирснула подруга, - щось я не пам'ятаю такого красномовства у порадах для мене.

- Ну хай там як, але для мене він точно просто друг.

Ми гуляли парком. Літо уже добігало кінця, проте досі на вуличках цвіли веселкою квіти, погода надиво покращала і стало спекотно. Я з подругою вирішили присісти на лавочку, а Даню послали за водою.

- Піднімайте свої зади, - повернувшись почав зходу він, - онде орендують ролики, ідемо кататись.

- Ну-у навіть не зна-а-аємо, - сміючись, протянули ми.

- Та-ак, така жарінь, до того ж мої ніженьки втомились... - продовжила подруга, але її перебив Даня.

- Ну ні так ні, - байдуже сказав він, розвернувся і пішов в сторону палатки з роликами.

Переглянувшись, ми побігли за ним.