Любомир

1.

- Нажаль, це найближчий час, на коли можна викликати майстра. Ви ж самі розумієте, сезон відпусток… Але я запевняю вас, якщо раптом знайдеться вільне вікно, ми вам обов’язково зателефонуємо. Дякуємо, що обрали нашу компанію!

Аліна зі злостю жбурнула телефон на диван. Чорт би побрав той день, коли вона вирішила обрати їхню компанію. Півтора тижні! Да вона тут живцем зажариться за цей час в такій жарі! Йшла середина літа, і її маленька квартирка на останньому поверсі перетворилася в справжній філіал пекла на землі. Вона із розпаччю оглянула майже пусту кімнату. Ані світлі обої кольору шампань, модного ще колись за часів її прабабки, ані темна протисонячна захисна плівка на вікнах, що обіцяла «зменшення температури в оселі одразу на 7 градусів», - ніщо не спасало від невмолимого липневого сонця. Потертий диван, сором’язливо накритий ковдрою, здавалося, весь просяк потом. «Стражданнями численних поколінь, безславно полігших на ньому від задухи», - подумала про себе Аліна, і тряхнула головою. «Окей, не драматизуй. Лише півтора тижні, і ти врятована.» Вона відклала старенький ноут і з видихом сповзла на підлогу. Припідняла з плеч волосся і, розтягнувшись на потрісканих потертих дошках, підставила спітнілу шию під струю повітря з-під вентилятора. Над нею, на стелі, неспішно погойдувався на павутинні павук. На дивані стомлено гудів старий ноут.

Два тижні тому цей ноут раптом здивовано зойкнув і затих. «Перегрівся», - резюмував однокласник Олег. Він знався на комп’ютерах і по старій дружбі згодився полагодити його безкоштовно, але попередив: в таких температурах техніка працювати не буде, він зламається знову. Без ноуту Аліна не зможе працювати, а значить, прощавай навіть ті невеличкі, але стабільні гроші, що вона таки отримує від своєї контори. Тому вона розпакувала заначку і, скриплячи зубами, таки купила кондиціонер - найдешевший, що змогла знайти на ринку. Два тижні вона ледь не молилася на новий апарат. Здавалося, життя нарешті потроху починає налагоджуватися, коли вчора, прокинувшись зранку, побачила на підлозі під новеньким сяюче-білим кондиціонером величезну калюжу. Годі й казати, що про життєдайну прохолоду можна було забути.

Виявилося, що в кондиціонерах Олег нічогесенько не розуміє. Прийшлося дзвонити в службу обслуговування компанії, що продала їй це чудо техніки. А там, бачите, сезон відпусток. І привіт, ще півтора тижні літнього пекла.

«А може, й мені ото взяти відпустку на півтора тижні?» - роздумувала Аліна, ліниво спостерігаючи за мухою, що поважно крокувала стелею прямісінько в пастку павука. «Гуляла б собі парками, засмагала б біля озера. Що ж це за літо, що в чотирьох стінах цілими днями жаритись…» У скронях відбивали ритм маленькі молоточки. Крапля поту повільно котилася по шиї. З дивану роздавалось монотонне гудіння ноутбука. «Книжку б якусь нарешті почитала…» Очі мимоволі заплющилися, і Аліна провалилася в сон.

2.

Прокинулась від раптового звуку. Сердце калатало від незрозумілого переляку, який іноді буває від надто різкого пробудження. Сонце давно зайшло, і надворі стояла глибока ніч. Плечі нили від лежіння на твердій підлозі, від вентилятора шкіра вкрилася сиротами. Аліна потягнулася рукою і навпомацки вимкнула апарат. Без його рівномірного гудіння в квартирі стало дивно тихо. Лише на кухні щось шурхотіло пакетами.

Аліна стривожено застигла на місці.  В квартирі був хтось ще.

Вона повільно піднялася на ноги. Руки наосліп шукали що-небудь, хоч близько схоже на зброю для самозахисту. В кутку біля дверей намацала щось продовгувате. Парасоля. «Звідки тут парасоля, якщо дощу вже вічність не було?» - промайнуло в голові. Занесши над головою свою зброю, як могла тихо вона пробиралася до кухні. Руки захололи від страху, але часу зважувати план вже не було. Аліна рвучко гепнула рукою по стіні, і кухню залило білим світлом.

Із грохотом, лязгом і завихрястими матюками з кухонного стола різко звалилось щось дуже схоже на мішок картошки. Аліна з переляку замружила очі і з войовничим скриком махнула у повітрі зонтом. Забута на столі чашка з чаєм влетіла в протилежну стіну і розлетілась на шматки. В старий парасолі від такого удару, вочевидь, спрацював автоматичний розкладний механізм, і вона вибухнула в руках Аліни стирчащими на всі боки спицями.

- Ану прибрала свою штрикалку, поки я тобі очі не повиколював! - взвив з підлоги хриплий голос. Від такого наїзду Аліна вкінець розгубилася, і на кухні на пару хвилин встановилася насторожена тиша.

-Ви хто такий? - нарешті змогла з себе видавити дівчина. - Що ви тут робите?

Набравшись хоробрості, вона обережно визирнула з-за парасолі. На підлозі, весь обсипаний борошном, сидів невеличкий коренастий чоловік. Кустисті похмурі брови нависали над маленькими глибоко посаженими очима, скривлений у крайньому незадоволенні рот губився в густій бороді. На старих потертих джинсах розповзалася пляма від розлитої олії, босі непропорційно великі ступні були густо вкриті грязно-білим місивом з різних круп. Схоже, він тормозив ними по слизькій підлозі. На худих плечах висіла сіра футболка в застарілих брунатно-червоних плямах із амбіційним написом «EVERYTHING IS POSSIBLE», де-не-де вкрита пожухлим листям заварки із розбитої чашки. Її уламки валялись тут же ж навколо, але на шкірі чоловіка не виднілось ні царапини.

- Мені повернутись, щоб ти краще роздивилась? - чолов’яга роздратовано смикнув головою. - Це так в вас тепер прийнято людей зустрічати? Чашками в них кидатися і зонтами штрикати? Культура повєдєнія в усій красі. А безлад який розвела, матінко рідна! - він підняв руки і демонстративно почав зчищати з них перемішане з олією борошно.

Обличчя Аліни витягнулося від здивування. Якийсь безхатько зухвало вдерся в її квартиру, влаштував на кухні бакалейний апокаліпсис і тепер вичитує її за культуру поведінки! Вона розправила плечі, опустила нарешті парасолю і вперла руки в боки.

- Що ви робите в моїй квартирі? - різко спитала вона. Нахабний чоловік починав сильно її дратувати.