Розділ 6

— Що ти робиш? — Видихаю.

— Не знаю. Те, чого хочу зараз найбільше. А хіба ти теж цього не хотіла?

— Звісно, що ні, — кажу обурено. — Мені треба повертатися до свого чоловіка. На сьогодні все. Вечір закінчено.

Я розвертаюся і йду до готелю. Артем не зупиняє мене. 

Коли заходжу до номера, Олег вже спить в ліжку, обійнявшись з лептопом. Обережно забираю його, підтягую ковдру. Йду до ванної кімнати. Коли вмиваюся, дивлюся на своє відображення. Сьогодні я не лише брехуха, а ще й зрадниця. Вмиваюся, перевдягаюся в піжаму й лягаю в ліжко до чоловіка. Найбільше я люблю отак лежати з ним, коли він спить. Розглядаю його обличчя. Притулившись до його плеча, засинаю.

Вранці Олег будить мене на пробіжку.

— Ну давай, — вмовляє. — Це спочатку важко. А потім втягнешся, звикнеш і тобі сподобається.

— Оце навряд чи, — несподівано для себе промовляю. — Я терпіти не можу бігати й взагалі вставати рано.

Чоловік дивиться на мене неначе я втратила здоровий глузд. 

— Ти ж завжди казала, що любиш спорт.

— Це ти таке казав. А я лише погоджувалася й робила те, що ти хотів.

Він продовжує шоковано дивитися на мене. Навіть з осудом, як мені здається. Потім мовчки виходить з номера. Як просто це виявилося. Чого я раніше так не робила. Завжди могла відмовитися робити те, чого не хочу. Просто казати “ні”. Лягаю назад у ліжко й засинаю ще на добрих кілька годин. 

Коли прокидаюся, на годиннику одинадцята тридцять. Чоловік ще й досі не повернувся. Я потягуюся, виходжу на терасу. Помічаю Олега на пляжі. Він грає з якимись дівчатами у волейбол. Мені це не подобається. Це що його помста? Раз я відмовилася, то він відразу знаходить інших? Психую і йду до ванної кімнати. 

Через п'ятнадцять хвилин виходжу, але Олега досі немає. Набираю його номер. Спостерігаю за ним з тераси. Він чує дзвінок, підходить до сумки. Відкриває її. Секунду роздумує, слухавку не бере й повертається до дівчат.

— Що? — Я нервую. — Раз так, то і я буду так само поводитися. 

Надягаю зелену сукню, яку він мені подарував, вирівнюю волосся, роблю макіяж й прямую сама до ресторану. Телефон з собою спеціально не беру. На мій подив там вже сидить Артем.

— Можна? — Підсідаю, не чекаючи відповіді. — А чого ти сам? Чого з Олегом не пішов?

— Він здається у волейбол грає, — Він знизує плечима. — Я не рання пташка. Та й на відпочинку люблю відпочивати. А ти чого тут? Впевнений, що Олег пропонував піти з ним.

— Теж саме… З приводу вчорашнього, — починаю я.

— Ти мене вибач, — перебиває Артем. — Я не мав так поводитися. Олег мій найкращий друг, а ти його дружина. Сам не знаю, що на мене найшло. Такого більше не повториться. 

Я полегшено зітхаю, бо мені б не хотілося мати напружені стосунки з найкращим другом мого чоловіка. Замовляю собі каву з шоколадним круасаном.

— Як тобі Греція? — Питаю, відкусивши шматок круасана. 

— В цілому непогано. Але не найулюбленіше місце.

— А яке найулюбленіше? 

— Нещодавно був у Філіппінах. Там дуже гарно. Місяць тому їздив до друга в Коста-Ріку. Там взагалі — природа, клімат, рослинність наче джунглі. Гаваї також красиві. — Він замислився.

— Щастить тобі, — зітхаю. 

— Тут теж дуже гарно, — каже Артем та замовляє собі каву. — Взагалі на землі достатньо красивих місць. Можна сказати навіть райських.

— А чим ти займаєшся, що можеш так подорожувати?

Він дивиться на мене насмішкувато. 

— Заздриш?

— Авжеж, — сміюся, — в мене ні освіти, ні роботи нормальної. То не можу дозволити собі так подорожувати.

— Ти ж знаєш, що я також без освіти. Ще у сімнадцять, мене батьки вперше відправили на літо до друзів у Францію. Тоді зрозумів, що кращого життя ніж подорожі немає. Відмовився йти до універу.

— Мабуть, вдома були скандали? — Дивлюся на нього зі співчуттям.

— Ще і які, — Артем робить ковток кави, яку щойно принесли. — Батько сказав, що залишить без засобів для існування. Я пішов з дому. Жив якийсь час у друга, поки тато не охолонув і не забрав мене назад. Тоді ми сіли й поговорили. Я сказав, що мрію об'їхати 192 країни світу. Само собою, що без грошей, освіти й роботи це виглядало як нереальне завдання.

— І до чого ви прийшли?

— Ти зараз почнеш заздрити ще більше. — Він усміхнувся. — Тато купив мені три квартири на краю міста. Я мав привести їх до ладу й в одній жити, а дві інші здавати. Тоді я сам зробив там ремонти. Брав гроші лише на матеріали. І здав всі три квартири, а на кошти від оренди поїхав до Таїланду й там жив рік.

Я підсовуюся ближче, бо схоже, що це не кінець історії.

— Потім почав потроху відкладати. Й згодом відкрив маленьку туристичну фірму, в якій сам же й працював і менеджером і гідом. Організовував тури по Таїланду, Індонезії та Філіппінам. Й за три роки заробив ще на кілька квартир. Нещодавно найняв працівників у компанію. Сам тепер подорожую світом й до офісу не прив'язаний. Здаю в оренду житло і керую своїм бізнесом.

— Ця історія достойна екранізації. — Кажу вражено. — Ні, справді. Ти молодець. Я б теж хотіла весь час подорожувати й не бути прив'язаною до офісу чи якогось конкретного місця.

— Тоді зроби це, — Артем нахиляється до мене. — Мають бути способи. Вони просто з першого погляду не очевидні.

— Але Олег каже, що мені треба йти в універ, бо я нічого в житті не досягну, — скиглю я.

— Тоді подивися на мене. Мені вища освіта не знадобилася, щоб жити життям своєї мрії.

— Тобі дали стартовий капітал у вигляді трьох квартир, — заперечую. — А я бідна дівчинка з сім'ї алкоголіків. Не думаєш, що це не рівне порівняння?

Він бере мене за руку. Дивиться в очі.

— Хочеш, я дам тобі стартовий капітал? Якщо розпишеш мені свою мрію і план, як її досягти, і він виглядатиме реалістично, обіцяю дати тобі гроші на реалізацію.

Від його дотику мені перехоплює подих. А ще від того, що я раптом усвідомлюю, що в мене немає плану. Я не знаю, чого хочу. Ніколи до цього не сміла мріяти. Спочатку через батьків. Думала, що мене нічого хорошого в цьому житті не чекає, що я не заслуговую на шанс. Вважала, що люди діляться як їжа за сортами.