Розділ 3

— Зайчику вставай, бо все проспиш.

Я відкриваю очі й бачу біля ліжка Олега, одягнутого у футболку й спортивні шорти. Він переминається з ноги на ногу, нетерпляче чекає на мене.

— Ти зануда, — бубню я, потягуюся й встаю. Прямую до ванної кімнати. 

— За це ти мене і любиш, — чую, коли вмикаю душ. 

Прохолодна водичка стікає по шкірі. Чищу зуби. Висушую й вирівнюю волосся. Останні кілька днів від вологи воно закрутилося в кучері, а мені це не подобається. Підфарбовую свої зелені очі олівцем. Хоча навіщо я це роблю не зрозуміло, якщо ми йдемо на пробіжку. 

Зітхаю. Не так я хотіла провести свій медовий місяць. Уявляла собі цілодобове лежання на пляжі, сон під звук хвиль, вечері у дорогих ресторанах й нічні обговорення філософських тем на терасі, а ще багато сексу. Натомість неначе потрапила в літній табір з оздоровлення. Виходжу з ванної кімнати й широко усміхаюся. Мені хочеться, щоб Олег не розчаровувався в мені й бачив, що я всім задоволена. Натягую шорти й футболку та плетуся за ним на вихід.

— Давай, веселіше, — він підбадьорливо мені усміхається. 

Ми виходимо з будівлі готелю. Олег відразу повертається до мене спиною й біжить в бік пляжу. Я слухняно слідую за ним. Спочатку мені це не подобається. Кожен рух ногою чи рукою дається важко. Наче це не мої кінцівки і я не маю до них ніякого відношення. Та з кожною хвилиною стає легше. І от я вже біжу по піску, вдивляюся у хвилі, насолоджуюся легким вітерцем, який обвіває мене. Вранішня свіжість на диво приємна. Кольори навколо надзвичайно яскраві. Тепер я розумію людей, які люблять прокидатися рано вранці. Щось у цьому таки є.

— Втомилася? — Олег повертається до мене, продовжуючи неспішно бігти.

Я хитаю головою й він сміється.

— Твої почервонілі щічки й нещасний вираз обличчя тебе видають. Давай трохи перепочинемо.

Олег підходить до води, намочує ноги. Я роблю те саме. Відчуваю як прохолодні хвилі омивають ступні. Сонце світить в очі. Ми сідаємо на пісок. Спостерігаю за рожевим шматком неба. Кладу голову йому на плече. Всі найкращі моменти мого життя пов'язані з ним. Пам'ятаю як в школі мріяла про новий одяг. Батьки все пропивали й рідко купували мені речі. В більшості щось з секонду або не за розміром. 

Коли почала зустрічатися з Олегом, він приніс першу в моєму житті красиву сукню зеленого кольору. 

— Пасуватиме до твоїх очей, — сказав мені тоді.

Я її вдягла й подумала, що більше ніхто й ніколи не дізнається, що я з бідної сім'ї. Люди на вулиці дивитимуться на мене й думатимуть, що в мене люблячі, заможні батьки, які нічого не жаліють для своєї донечки. Перший в житті похід до кав'ярні був також з ним. Коли він з'явився, життя перетворилося з мертвої пустелі на оазис. Ніби сонце осяяло моє темне існування. 

От тільки була в цьому проблема — мене постійно мучив страх, що одного разу він роздивиться, яка я насправді нікчема. Я не маю вищої освіти, не займаюся спортом, не читаю розумних книжок, не дотримуюся здорового способу життя. Можу випити, палити, чи спати до обіду. Не знаюся на мистецтві. Тоді він порівняє мене з тисячею інших розумних, гарних, талановитих дівчат й кине. Йому буде цікавіше з тою, яка так само яскраво сяє на небосхилі, як і він. 

Я розуміла це з самого початку. Ще з нашого першого побачення. Тому мені завжди доводилося бути такою, якою він хоче мене бачити. Ніколи собою. Бо таку, якою я є, немає за що любити. 

Тримаюся за його руку. Якби не пробіжка, це майже ідеальний ранок. З дитинства мріяла потрапити на море. І от я тут.

— Ну що побігли далі? Залишилося ще не довго, хвилин п'ятнадцять бігу. 

Я слухняно киваю. Встаю й біжу за ним. 

Коли ми повертаємося до номера, Олег йде в душ, а я безсила падаю на ліжко. 

— Зараз підемо на сніданок, — лунає з ванної кімнати.

Я думаю про те, що такі вранішні заняття спортом — чудова можливість схуднути, тому що після не хочеться навіть ворушитися, не те що кудись йти, щоб поїсти. Мрію про сигарету у кишені й пляшку пива.

За кілька хвилин Олег виходить з душу. Стягую з себе футболку, яка прилипла до спітнілого тіла й шорти. Плентаюся до ванної.

— Чекатиму на тебе внизу, — лунає з-за дверей.

— Господи, звідки в нього скільки енергії, — бурмочу собі тихо під ніс. 

Вмиваюся холодною водою. Стою під душем. Тепер доведеться робити макіяж заново. Поки що цей медовий місяць відчувається більше як робота.

— Невдячна, — лаю себе й роблю воду холоднішою, щоб додати бадьорості.

Вилажу з душу й вдивляюся у своє відображення у дзеркалі. Звідти на мене дивиться брехуха. 

Приводжу себе до ладу. Роблю легкий макіяж. Надягаю ніжну, кремового кольору сукню. Її мені також купив Олег. Беру сонцезахисні окуляри. Мені знову нестерпно хочеться палити, але я стримуюся. Знаю, що щоб не робила, чоловік відчує запах. Потім буде розмов на кілька днів. 

Виходжу з номера й спускаюся сходами. Думаю про те, що все-таки я щаслива людина. Просто стосунки це не просто. Це нормально, що мені доводиться спеціально щось робити, або не робити, щоб задовольнити свого партнера. Так я показую, що люблю його. Це і є компроміс з мого боку. Впевнена, він також робить багато незручного для себе, задля мого щастя.

Роздумуючи так, заходжу до ресторанчика на першому поверсі, де вчора купувала пиво. Помічаю білу футболку й широкі плечі Олега. Роблю кілька кроків до нього й раптом розумію, що за столиком він не сам. Коли підходжу ближче, бачу що поруч на дивані сидить Артем й хитро підморгує мені.

— Що ти тут робиш? — я розгублено дивлюся спочатку на непроханого гостя, а потім на чоловіка.

— Сонечко, Артем вирішив провідати нас у нашій весільній подорожі. Ти ж не проти? 

Мовчу, бо я на сто відсотків проти.

— Міла, я лише на кілька днів. Обіцяю, що не заважатиму вам. Далі їду у справах.

Я киваю, хоча не вірю йому. Впевнена, що заважатиме. Дивлюся на Олега, але той щасливий неначе дитина. Здається навіть не зрозумів загрози, яка нависла над нашими стосунками. Зітхаю й приречено сідаю на диван. Намагаюся натягнути на своє обличчя привітну посмішку.