Розділ 1

Своє весілля ми вирішили не робити гучним. Ніяких сто чи двісті невідомих нам людей, які б пиячили, їли, танцювали та товкли одне одному пику. Ніяких підрахунків подарованих грошей та посуду у шлюбну ніч, дурних конкурсів. Лише я, Олег та двоє свідків — Артем і його дівчина Софія. Білої сукні з фатою також не було. Я одягнула скромний рожевий сарафан на бретельках і в тон босоніжки. Волосся просто розпустила. Чому так? не знаю. Мабуть, всі ці традиції виглядали для мене штучними, не справжніми. А я хотіла запам'ятати цей день як мій щирий крок в інше життя.

Ми замовили столик у чудовому ресторані у центрі міста з ламповою атмосферою. Приїхали туди відразу після розпису. Меню святковим не було: вино, кілька піц, закуски, салати. У приміщенні майже порожньо. Як тільки сіли за стіл, до нас підійшла офіціантка й увімкнула дві високі круглі лампи. Вони наповнили простір м'яким жовтим світлом. Виникло відчуття тепла, затишку, дому. Що дуже перегукувалося з темою події, яку ми святкували.

Пам'ятаю як насолоджувалася шматком сирної піци й не могла відвести погляду від Олега, який розповідав чергову історію свого успіху на роботі. Всі уважно слухали, а я вдивлялася в його риси обличчя, які здавалися мені ідеальними. Від випитого алкоголю паморочилося в голові. Кохання підсилювало почуття. 

“Як же мені пощастило, — думала я. — Вийшла заміж за найгарнішого й найперспективнішого чоловіка на світі”. 

Все так і було. Він забрав мене з сім’ї, де батьки постійно пиячили. І коли я кажу постійно — це не перебільшення. Майже кожного дня, коли поверталася зі школи, заставала їх на кухні — тата, маму і чергову пляшку. Я рано навчилася сама прибирати, готувати, прати собі речі, бо інакше б не вижила. Мріяла втекти з дому. Проте грошей на це не було. І от у вісімнадцять років я зустріла Олега, який в результаті й став моїм чоловіком й головним рятівником у житті.

У ресторані ми пили й гуляли майже до ранку. Під популярні треки дуріли, кричали й танцювали. Передчуття майбутнього щасливого життя накривало нас. Обговорювали з Олегом свою заплановану весільну подорож до Греції. 

— Можна потанцювати з твоєю дружиною? — Артем підійшов до нас й поклав руку на плече Олегові. Якраз почала грати “Un break my heart” Toni Brexton.

Олег усміхнувся й поцілував мене у лоба:

— Чекаю тебе за столом.

Коли він відійшов на достатню відстань, Артем міцно притиснув мене до себе й промовив на вухо:

— Коли ти його кинеш?

— Що?

Я шоковано дивлюся на нього й не розумію про що він говорить і як таке взагалі спало йому на думку. Мабуть, це алкоголь в голову вдарив.

— Міла, ми обоє знаємо, що шлюб не для тебе.

— Чого це раптом? — Мені все ще здається, що в мене слухові галюцинації. 

— Олег розповів про твоїх батьків. А яблуко від яблуні, як відомо… Тож можеш не удавати з себе хорошу дівчинку. Впевнений, що любиш цікавіші розваги, ніж просто чекати з роботи чоловіка й готувати для нього вечерю.

Не знаю чому не дала йому ляпаса, а просто мовчки слухала всі ці образливі вигадки. Мабуть, глибоко в душі й справді вважала себе недостойною такого як Олег, бракованою. А ще не очікувала подібного від того, кого вважала другом. Раніше ми часто обговорювали з тоді ще нареченим як побудуємо власний будинок і запрошуватимемо до себе гостей. І найближчим та найдорожчим серед них мав бути його найкращий друг. 

Пробую вирватися з обіймів, але не виходить. Озираюся. Чоловік зайнятий розмовою з Софією й не помічає того, що відбувається зараз між нами. 

— Не боїшся, що я все розкажу Олегу? — Дивлюся в очі Артему. — Відпусти.

Він криво посміхається й підіймає руки догори, показує, що я вільна.

— Поговоримо через кілька місяців, коли тобі все це набридне. Я добре знаю таких як ти. Шукатимеш розваг, коли спокійне життя з хорошим хлопчиком поперек горла стане й захочеться відчути поруч справжнього чоловіка.

Я розвертаюся й біжу до Олега. Сідаю біля нього й притискаюся. Не втручаюся у їхню з Софією розмову. Намагаюся заспокоїтися та уривчасте дихання мене видає.

— А де Артем? — чоловік обводить поглядом зал у пошуках свого друга.

— Я не знаю, — здивовано помічаю, що його і справді немає. До столу я повернулася сама.

Врешті ми вирішили, що Артем вийшов до туалету чи палить надворі, або вибіг до магазину за сигаретами. Та через п'ятнадцять хвилин він підійшов до нашого столика з букетом червоних троянд.

— Це тобі, Міла, — він простягнув квіти.

— Мені? — Здається Артем продовжує свою бридку гру зі мною або просто насміхається.

— На честь весілля. Хочу вшанувати дружину мого найкращого друга.

Розгублено дивлюся на Олега і беру букет. Помічаю гнівний блиск в очах Софії. Від цього мені стає ніяково. Біля нашого столика відразу з'являється офіціантка й допомагає поставити квіти у вазу. Залишок ночі ми проводимо за смішними розповідями мого чоловіка. Час від часу я ловлю на собі зацікавлений погляд Артема та вдаю, що не помічаю цього. 

Вже на світанку ми з Олегом виходимо з ресторану й прощаємося з Артемом і Софією. Їдемо до найкращого готелю міста “Мандарин”, де останні години шлюбної ночі розглядаємо в інтернеті фото місця, де плануємо провести медовий місяць.

А вже зранку, спакувавши валізи, поспішаємо до аеропорту, бо летимо до нашої такої омріяної й бажаної Греції.