Люблю тебе, Прибузький краю!
Знайшовши тихий прихисток під кленом...
Знайшовши тихий прихисток під кленом,
Сховалось Літо від ранкової негоди.
А дощ, звільнивши струмені шалені,
Гримів натужно й лив щодух на землю воду.
Клен же відкинув спеку з свого гілля,
Умився бризками прозорими до блиску,
А поряд з ним від холоду й безсилля
Тремтіло Літо, що ховалось в його листі.
Дощ не вщухав, вдоволено всміхався,
Наввипередки з вітром бігли по алеях.
А Літо нишком глянуло - чудасся!
Сріблясті струмені, неначе витвір феї!
Босоніж по калюжах дріботіло,
Вологим краплям підставляючи обличчя,
Вплітало в коси дощ, а замість сукні - зливу.
Бо й спека і гроза їй безсумнівно личать.
І Літу до смаку така цілюща звичка.
Відредаговано: 18.05.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
