Глава 13.

Наступного дня з самого ранку в двері будинку О’Коннор подзвонили. Господиня, яка саме допивала свою каву, пішла відчиняти. На порозі із валізою стояла Бренда Саліван.

• Впустиш? – запитала вона, перериваючи тривалу паузу.
• Звісно! – схаменулась Белла й пропустила подругу в дім, - Каву?
• Я б випила щось міцніше, але давай почнемо з кави! – погодилась вона, залишила речі в передпокої й пішла на кухню.
• Розповідай! – сказала брюнетка, сідаючи навпроти й підсовуючи до жінки чашку з гарячим напоєм.
• Зачекай, - Бренда підхопилась, вибігла за чимось в передпокій і повернулась на місце, кладучи на стіл сьогоднішнє видання з розряду «жовтої преси», на першому шпальті якого було розміщене фото Джейка в обіймах якоїсь дівчини.
• Може це фотошоп? – припустила брюнетка.
• Ти сама в це віриш? – запитала білявка.
• І що думаєш робити? – відклала Белз газету в бік.
• Я пішла від нього! – рішуче сказала Бренда, - Досить! Не пропаду!
• Звісно, що не пропадеш! – обурилась її подруга, - А де Меллі?
• В садочку.
• Як відреаґував Джейк?
• Він ще не знає, - знизала плечами Саліван, - Я побачила це, - кивнула головою в бік газети, - Після того, як він пішов на репетицію, коли відвозила Амелію. Повернулась, зібрала речі, написала записку й поїхала до тебе.
• Все буде добре! – жінки обійнялись.
• Звісно! – випросталась білявка з обіймів, - Тож можна ми з Меллі залишимось в тебе на кілька днів поки я не знайду нам житло?
• Авжеж! Гостьові кімнати в повному вашому розпорядженні! – запевнила її господиня.
• Мам, я в школу! – зазирнула в кухню Мелані, - Привіт, Брендо!
• Привіт! Як твоє плече? – посміхнулась гостя.
• Вже набагато краще! – посміхнулась дівчина.
• Ти впораєшся з керуванням? – непокоїлась її мати.
• Я то впораюсь, але не хочу ризикувати, - заспокоїла її донька, - По мене Пол заїде.
• Переказуй йому мої вітання! – посміхнулась Ізабелла і в ту ж мить пролунав сигнал клаксона автівки.
• Па-па! – проспівала Мелані й пішла з дому.
• Вона його все ще мурижить? – запитала білявка в подруги.
• Все ще! – підтвердила вона.

За півгодини жінки роз’їхались кожна в своїх справах. Белла сьогодні не планувала їхати в концертний зал, але після ранкових подій попрямувала відразу туди. Похапцем припаркувала машину, практично бігом подолала сходи й не питаючи дозволу вбігла в репетиційну залу хлопців.

• Ти що твориш? – вигукнула вона, наближаючись до барабанщика.
• Я? – не зрозумів претензій подруги той, - Ти про що, Белз?
• Про що я? – тикнула йому в обличчя газету, яку потайки захопила з дому, жінка, - Я про це! Ти зовсім з ґлузду з’їхав?
• Але ж це старе фото! – роздивлявся видання Джейк, - Правда старе! – передав його хлопцям, - Це ж Сиетл?
• Так, - підтвердив Нік, - Концерт там був, здається, роки два тому!
• І це тебе вибачає?! – О’Коннор, сама від себе не очікуючи, вихопила в клавішника газету, згорнула її й добряче луснула рудого прямісінько по потилиці, - Ах ти ж мерзотник! В тебе красуня-дружина, яка кохає тебе бовдура й крихітка-донечка! – щосили лупцювала вона чоловіка, куди поцілить, - А ти дівчат топчеш? Півень бісів! – барабанщик прикривася від ударів руками й намагався втекти, а подруга наздоганяла його й била далі, - Я тобі швидко пір’я общипаю!

Нарешті, Лукас обережно підійшов ззаду, різко обхопив її обома руками, не даючи поворухнутись. Себ і Нік при цьому прикривали роти руками, стримуючи відвертий сміх.

• Як в старі добрі часи! – зауважив іспанець, натякаючи на період їхньої дружби, коли вони всі були закоханими парами і періодично хтось із кимось бурхливо сварився, найчастіше це були, звісно або Белла з Люком, або Лу із Себом, причому поки Альварес починав розуміти, що відбувається і через що, власне, в них конфлікт, Лу встигала вже із ним посваритись, образитись на нього, а потім і щиро пробачити свого коханого.
• Ви його підтримуєте? – виривалась із сталевих обіймів Белла, - Все як завжди! Спочатку робите дурниці, а потім просите вибачення! – кричала вона, - Ти знаєш, що Бренда пішла від тебе?
• Що? – заволав як поранений звір Саліван.
• Так! – переможно підтвердила йому жінка, - Сьогодні з ранку вона приїхала до мене з речами!
• Але ж за сніданком все було добре?! – розгублено сказав Джейк і подивився на друзів.
• Вона побачила ось це, - ткнула О’Коннор пальцем в фото, - Коли відвозила вашу доньку в садок!
• Треба було везти самому! – похитав головою рудий.
• Треба було не зраджувати! – заперечила Ізабелла й повернула голову до Люка, - Досить мене мацати! Відпускай вже! Я заспокоїлась!
• Белз, будь ласочка, допоможи мені? – попросив барабанщик, - Скажи їй, що це стара фотка?
• Ти йолоп? – знову розсердилась брюнетка, - Що це міняє?
• То що ж мені робити? – впав в розпач Саліван, а його друзі лише розгублено хитали головами, не знаючи, що йому порадити, - Белла, ти ж знаєш, що я її кохаю? В нас донька? Допоможи?
• Чесно кажучи, - пом’якшила вона свій тон, - Я не знаю, що тобі сказати, Брен рішуче налаштована. Ти її своїми походеньками довів просто до краю!
• Та я і не зустрічався ні з ким, останнім часом, - виправдовувався рудий, а його друзі активно кивали головами підтверджуючи це, «Вони б і цнотливість його так само підтвердили!» - роздратовано подумала О’Коннор.
• «Останнім часом» - це скільки? День? Два? – іронізувала жінка.
• Белз, він звісно бабій, - невпевнено втрутився Лукас, - Але ж в них і справді сім’я?
• І що? – обурилась брюнетка, - Це дає йому право гуляти? А вона має його весь час пробачати? Таким ти бачив наше сімейне життя, Люк Синклер? Якщо б до нього взагалі дійшло б? - саркастично запитала вона в колишнього, а той опустив голову, - Ти ж хотів зі мною поговорити? Зараз я з тобою говорю! Що ж ти мовчиш?
• Я хотів з тобою поговорити, а не посваритись! – рішуче сказав він та розправив плечі й вирішив скористатись наданим нею шансом, - Я прошу в тебе пробачення за всі свої необдумані вчинки! За те що зраджував! Не цінив! Не повернув тебе! Не подарував тобі обручку й не повів до вівтаря! Не тримав тебе за руку, коли народилась наша донька! І ще за безліч «не»! – чоловік дивився їй прямо в очі і його погляд пронизував її наскрізь та пробуджував щось настільки тепле й давно забуте, що хотілось плакати, - Я розумію, що ти ображена і хочеш помсти, і відверто маєш на це повне право, але облиш цю затію, адже я вже поніс найжорстокіше покарання – життя без тебе й без нашої доньки! Кожен мій день був пеклом: я прокидався й шукав тебе рукою поруч із собою в ліжку, а тебе там не було, я хотів поділитись із тобою своїми досягненнями та твій телефон не відповідав, мені потрібна була твоя підтримка, коли мені було важко, але беручи тебе за руку я стискав лише повітря! – Лукас підійшов до коханої, по обличчю якої струмками текли сльози, майже впритул, - І зараз, коли я стою поруч із тобою, відчуваю, що тобі боляче, а я не маю права обійняти тебе, поцілувати й сказати як я тебе кохаю! – чоловік підняв руку й обережно стер з її щік вологу, - Хіба можна покарати людину більше? – тихо запитав, замовк на мить і додав, - Пробач мене?
• Я пробачила, - так само тихо відповіла йому Белла й швидко притисла пальці до його рота, не даючи перервати її, - Я зрозуміла це в той вечір, коли ми домовились про цей концерт в мене вдома, - відверто пояснила вона, - Але я не знаю як забути? Як забути й знову повірити? – забрала свою сумку та не озираючись пішла з приміщення.