Глава 12.

Зовсім не так Белла уявляла собі співпрацю з хлопцями по підготовці концерту, котрий призначили вже за п’ять тижнів. Ну чому б вони мали постійно бачитись? Хіба що кілька хвилин на самому заході в присутності багатьох людей! Та не все так сталося, як гадалося! Виявилось, що репетиційна зала гурту знаходиться в одному з приміщень концертного залу, а виставка фотографій вимагає вирішення багатьох організаційних питань та її особистої присутності для цього. І Люк, звісно ж у важливих справах, постійно забігав в кімнатку, яку власники виділили Еллін для роботи. Окрім того, жінкам доводилось постійно наглядати за своєю подругою, настрій якої змінювався протягом години кілька разів через підготовку до штучного запліднення. Виходило так, що О’Коннор бачилась із Лукасом практично щодня і якщо вони не перетинались в залі, то ввечері він приїжджав побачитись із Мелані і цьому перешкодити вона також не могла. Тож нерви її були практично на межі!

Сьогодні вона заїхала в концертний зал, щоб остаточно узгодити перелік фотографій, які мали бути виставлені в фойє і вони з Еллін вкотре роздивлялись зображення на моніторі й відмічали їх в списку на папері, як в двері постукали.

• Заходьте! – гукнула господиня кабінету.
• Привіт! – з-за дверей показався Синклер, в руках якого була картонна таця із стаканчиками з логотипом кав’ярні неподалік, - Я приніс каву! – як так має бути сказав блондин і поставив один стакан біля Ізабелли, - Американо без молока? Я правильно пам’ятаю?
• Дякую! – зітхнула жінка й переглянулась із подругою.
• А це тобі! – поставив стаканчик перед Еллін Люк, - Латте?
• Дякую! – посміхнулась вона і подивилась за його спину на все ще відчинені двері, куди саме заглянув Нік.
• Там зараз здійметься буча! – показує пальцем собі за спину клавішник, котрий як і його друг постійно вигадує причини, щоб зайти в цю кімнатку, але зараз привід був дійсно серйозний, бо вся їх затія могла зірватись, через що постраждала б кар’єра Ел і українці не отримали б потрібної їм допомоги.
• Яка буча? – розгубилась його колишня дівчина.
• Партнер мого батька хоче нашу дату для свого заходу, - пояснює Свон.
• Ми ж вже оформили всі документи?! – трохи не плаче вона, - Вже все сплановано, гості запрошені, транспорт замовлений!
• Він вважає, що благодійність можна перенести на інший день, - знизує чоловік плечами, - Це його слова, - вибачаючись додає він.
• Не нервуй! – стиснула руку Еллін Белла, - Зараз все вирішимо! – жінка дістала люстерко з своєї сумки, поправила макіяж, підвела яскравіше губи, розстібнула ще один ґудзик на своїй блузці, поправила бюстгальтер і пшикнула в декольте парфумами, - Чого застиг? – пхнула Ніка в бік, - Показуй куди йти?

Люк та Ел лише переглянулись та провели їх здивованими поглядами.

• Доброго дня, містере Свон! – зайшла Белла в кабінет батька свого друга з найщирішою своєю посмішкою, - Скільки років? Скільки зим? Ви зовсім не змінились! Я вас таким і пам’ятаю! – обійняла шокованого літнього чоловіка, який не розумів, що відбувається, й поцілувала його в щоку, - Ізабелла О’Коннор, однокурсниця Вашого сина, - нагадала вона, - З яким ми зараз готуємо благодійний концерт для збору коштів задля бідолашних українців!
• Так-так, Ізабелло! – зробив вигляд, що впізнав жінку старий, - Ви стали ще красивішою ніж я Вас пам’ятаю!
• Дуже дякую, містере Свон! – знову обійняла його брюнетка, - Дуже приємно чути це від такого імпозантного чоловіка! Ви познайомите мене із своїм другом?
• Звісно! – схаменувся господар кабінету, - Це мій партнер Джон Коллінз, - представив трохи молодшого за себе низенького лисого чоловіка в золотих окулярах.
• Містере Коллінз, дуже рада знайомству із Вами! – повторила процедуру вітання із обіймами та поцілунком в щоку з другим старим Ізабелла, - Мені сказали, що є якісь проблеми із датою нашого заходу і ця новина просто розбила мені серце!
• Чому ж? – здивувався Коллінз, - Впевнений, що обрати інший день для концерту не така вже й проблема!
• О ні! – театрально засмутилась жінка й взяла під руку Джона, - Справа в тому, що в організації беремо участь не лише ми, а й інші наші однокурсники! – томно дивилась вона йому в очі, - Всі відомі й зайняті люди! – продовжувала вона, киваючи при цьому головою для переконливості, - Наприклад, наша подруга художниця Луїза Сальвадоре! Чули про неї?
• Авжеж! – покивав головою старий, а О’Коннор перевела погляд на Свона і той також підтвердив обізнаність з творчістю Лу.
• Відкрию Вам таємницю, - нахилила Белла голову ближче до Коллінза, - Вона планує виставити на аукціон кілька своїх картин, щоб пожертвувати кошти від продажу на підтримку постраждалих від війни мешканців України! Минулого року я там була: бідолашні люди! Цей путін просто руйнує їх країну!
• А міс Сальвадоре не зможе приїхати, скажімо, за кілька днів? – не здається співвласник залу.
• О ні! – вигукує жінка, - Її графік розписаний на кілька місяців вперед! А українці не можуть чекати кілька місяців! – обернулась вона за підтримкою до Ніка і той активно закивав головою ледве стримуючи при цьому сміх, - І посли провідних європейських країни, які підтвердили свою присутність, також навряд чи зможуть змінити свої графіки!
• А посли також мають приїхати? – запитав Джон, старанно відводячи погляд від декольте брюнетки.
• Так! І мій шеф, головний редактор «Чикаго триб’юн», з дружиною також! – влесливо посміхнулась Ізабелла, - Він обіцяв надрукувати невеликий відгук про цю подію в нашій газеті! – застосувала важку артилерію жінка, одночасно обмірковуючи як їй вдасться змусити шефа це зробити.
• О-о! – думки шалено крутились в голові літнього чоловіка, така безкоштовна реклама в провідному виданні не тільки міста, а й штату обіцяла збільшення потоку бажаючих провести свої вистави й концерти в їх залі, а той гурт може виступити і в інший день, - Ну якщо все так, як Ви говорите, то звісно, дата ваша! Допомога постраждалим, звісно, важливіша!
• Вам обов’язково повернеться за Ваше милосердя! – знову кинулась обіймати Коллінза і батька свого друга.
• Та що Ви! – зніяковів містер Свон, - Так би вчинив кожен!
• Не кажіть! Тільки високоморальна людина змогла б в такій ситуації відмовитись від заробітку на користь нужденних! Я в Вас не помилилась! Є ще добрі люди на світі! – пафосно вихваляла Белла чоловіків, відходячи при цьому до виходу, - Ще раз Вам дякую і прошу вибачення, мені час, справи не чекають!