Глава 10.

Виписку Мелані вирішили відсвяткувати у Белли вдома. Грег напередодні зібрав речі й з’їхав на орендовану квартиру, як він сказав. Правда чи ні – їй було байдуже! Щоправда, чоловік обіцяв заїхати і привітати падчерку. Господиня запросила своїх подруг з дітьми, а Мел попередила, що прийдуть кілька її друзів, хто конкретно вона не сказала, а її мати не уточнювала, оскільки знала всіх друзів своєї доньки та в більшості всіх їх батьків. Дядько сказав, що сьогодні не хоче заважати їх компанії, а заїде завтра. Їх з племінницею розмова пройшла в зовсім іншому руслі, ніж очікувала Ізабелла. Того ж дня після вечері з подругами вона попрямувала відразу додому, де на дивані у вітальні її терпляче, що було зовсім йому не притаманне, очікував Ендрю О’Коннор в компанії її, поки що, чоловіка.

• Привіт! – підвівся високий чорнявий сімдесятилітній  чоловік та обійняв свою племінницю, яку він виховував як власну дитину з дванадцяти років.
• Привіт! – обійняла і поцілувала дядька в щоку здивована жінка, оскільки очікувала відвертої сварки.
• Піду збирати речі, - тактовно залишив їх на одинці Грег, а Белла провела його ще більш здивованим поглядом.
• Налити тобі щось? – запропонувала господиня будинку, адже цього вимагало її виховання.
• Ні, - похитав її родич головою й посміхнувся, - Дякую! – чоловік сів поруч та взяв її за обидві руки, - Пробач мені, Белло!
• Що? За що? – не зрозуміла вона.
• Те що я змусив тебе вийти заміж за Грега було найбільшою помилкою в моєму житті! Я пошкодував про це рішення вже за кілька тижнів, але змінити нічого не міг! – похитав він головою, вже багато років дивуючись, як така гидка ідея могла прийти йому в голову, - Я зламав тобі життя! – щиро каявся дядько.
• Ендрю, - стиснула Ізабелла його руки, так само щиро шкодуючи старого, який замінив їй батьків, - Я ж і сама на це погодилась? Та і наше з Грегом життя було не таке вже й погане!
• Але не щасливе! – заперечив літній чоловік, - А я завжди хотів для тебе щастя, адже я дуже тебе люблю!
• Я тебе також люблю! – обійняла його у відповідь племінниця, - Ми із Грегом розлучимось і кожен з нас піде своїм шляхом! Ти зможеш вільно спілкуватись із своїми онуками! Ти ж знаєш про його дітей? Все буде добре!
• А ти? – допитливо зазирнув їй в очі родич.
• А я буду працювати, виховувати Мел, заведу собі якесь хоббі, врешті решт! – бадьоро говорила жінка, переконуючи чи себе, чи старого.
• Грег сказав, що Мелані травмувалась на концерті свого батька? – поставив питання Ендрю, - Вона знає?
• Так, - кивнула головою Ізабелла.
• Ти їй сказала?
• Ні.
• Моя онучка не тільки красуня, а ще й розумниця! – посміхнувся Ендрю і додав, - Він тоді приходив.
• Коли? – не зрозуміла Белла.
• Сімнадцять років тому перед твоїм весіллям, - пояснив дядько, - А я його вигнав, - хитає головою й відводить погляд.
• Все ж таки шукав, - посміхнулась Ізабелла.
• Пробач!
• Що вже про це говорити? Все пройшло, перегоріло й розвіялось по вітру! – заспокоювала літнього чоловіка жінка.
• Ти його все ще кохаєш! – стверджував той.
• Це нісенітниця! – надто швидко заперечила його племінниця.
• Дай йому шанс? Як він там співає? «Люблю тебе назавжди»? – переконував Ендрю, - Дай собі шанс?
• Шанс на що? – обурилась Белла.
• Бути щасливою!

Ця розмова, як і одкровення Грега, все ще не давали жінці спокою. Вона постійно прокручувала в голові той факт, що Люк все ж її шукав, а потім написав їй пісню. Вона ж не дурепа? Відразу зрозуміла для кого вона! Зрозуміла і перестала слухати музику зовсім! Щоб не було боляче! Щоб не краялось серце! Щоб не рвати душу! Адже змінити вже нічого було не можна! Та і навіщо? Він би все одно не перестав би їй зраджувати, що доведено безліччю його романів за цей час. А вона б мовчки носила роги, які б все розростались і розростались. Дякую! Не хочу! Краще вже самій! Але диск із тією композицією й досі лежить в бардачку її автівки. Рука не підіймається його викинути.

Після смачної вечері жінки сиділи на дивані в вітальні Белли й пили каву. Мелані зручно вмостили в кріслі. Дієго сидів на підлозі біля ніг матері та з апетитом їв чергове тістечко. Амелія стояла біля крісла Мел і робила тій зачіску.

• Як твій візит в клініку? – запитує Лу у Еллін.
• Мені провели повне обстеження і вже є результати майже всіх аналізів, - жваво з сяючими очима відповідає їх подруга, - Лікарі налаштовані оптимістично і сьогодні я вже розпочала гормоно-терапію!
• Це ж класно! – підтримує її Бренда, - Впевнена, що дуже скоро ми будемо зустрічати тебе із пологового із найкрасивішим малюком на світі!
• Говорять, що ці ліки дуже впливають на настрій, - непокоїться Ел.
• Ми це витримаємо! – сміється О’Коннор.
• Ви то витримаєте, а от колеги – не впевнена! – заперечує жінка, - Справа в тому, що мені дали перше завдання на новій посаді. Потрібно організувати захід по збору коштів для надання гуманітарної допомоги цивільним мешканцям в Україні.
• І що? – жвавішає Бренда, яка відчуває, що це і є та сама нагода помирити їх друзів, про яку вони говорили із Джейком вчора за вечерею, - В тебе ж є друзі?
• Звісно, що є, - погоджується Дейлі, - Але чим ви можете мені допомогти?
• Не ми, - уточнює з широкою посмішкою міссіс Саліван, - А хлопці!
• Не бачу зв’язку! – піджимає губи Еллін, яка не те що не хоче зайвий раз перетинатись із своїм колишнім, а й просто бачити його фото на обкладинці журналу, бо знає, що ніщо ще не перегоріло, нічого не загоїлось.
• Boys можуть відіграти концерт, а весь збір піде на користь вашого фонду! – переконує Брен.
• Не впевнена, що це слушна ідея, - втручається Лу, яка повністю підтримує і розуміє свою подругу, оскільки сама, незважаючи на шлюб з іншим, котрий щоправда розлетівся на дріб’язок, ще й досі кохала свого ідальго, як вона колись його називала.
• Ви послухайте себе? – обурюється їх подруга, - Поводите себе як малі діти на майданчику! Все що сталось, сталось багато років тому!
• Так, малеча, - підвелась з крісла Мелані, - Ходімте до мене в кімнату пограємо в приставку? – Дієго й Амелія з радістю побігли слідом за нею.
• Я не розумію, чому я маю співпрацювати з чоловіком, котрий мене покинув? Тим більше зараз? – пояснює свою позицію Еллін.
• Тому що це дасть змогу зібрати кошти для тих, хто їх потребує? – відповідає питанням на питання Саліван, - Ти ж професіонал?
• Є багато інших гуртів, до яких можна звернутись! – сперечається Луїза.
• Так, але тільки цей відпрацює тоді, коли це буде потрібно фонду і тільки вони зможуть домовитись із концертним залом, оскільки батько одного з них його співвласник! Чому ти так не хочеш цього?
• Тому що він мені зрадив! Проміняв мене на іншу! – сердилась художниця.
• Але ж і ти не пропала! – заперечила їй Бренда, - Твій Хуліо з тебе пилинки здував! А з Мірандою вони розбіглись за рік, навіть не дочекавшись народження Леї!
• До чого тут Хуліо?
• А до чого ваші з Себом стосунки? Це ваші з Себом стосунки! – дивиться Брен на подругу, - І ваші з Ніком стосунки! – переводить погляд на Еллін, - І ваші з Люком стосунки! – пронизує поглядом Беллу, - А це робота! Важлива робота! Станьте вже нарешті дорослими! Від вас ніхто не вимагає вибачати або з’ясовувати стосунки! Вам навіть дружити не потрібно! Ви маєте просто відпрацювати цей проект і розійтись в різні боки, якщо все ще бажатимете цього, знову на багато років!
• Я не знаю, - хитає головою Еллін.
• Дівчата, справа і справді дуже важлива! – нарешті озивається Белла, - Тим людям дійсно потрібна допомога! Там війна! – замовкає на мить, пригадуючи свого колегу – військового журналіста Брента Рено, який загинув в Україні,  і продовжує, - Тож давайте відкладемо свої образи і зробимо те, що маємо?