Глава 7.

Люк постукав в двері палати, а потім обережно їх відчинив. Мелані лежала на ліжку і з кимось листувалась в смартфоні.

• Привіт! – не наважувався він зайти в середину.
• Привіт! – підбадьорююче посміхнулась дівчина, - Заходь!
• Це тобі, - поставив він на стілець пакет і поклав квіти, - Всього по-троху, - знизав чоловік плечами, жадібно роздивляючись свою доньку, яка була точнісінькою його копією, хіба що колір очей взяла від матері, мабуть саме тому він серцем відразу впізнав її там, в натовпі його глядачів, - Я ще не знаю, що ти любиш.
• Попрошу сестру поставити квіти в воду, - натиснула Мел на кнопку виклику персоналу.

За хвилину в палату зазирнула молоденька дівчина в медичному костюмі, забрала букет і швидко повернула його вже в вазі із водою та поставила на підвіконні.

• Це щоб Вам зручніше було милуватись! – підмигнула вона оком та побігла в своїх справах.
• Дякую! – гукнула їй в слід пацієнтка.
• Як ти почуваєшся? – все ще нерішуче присів на стілець біля ліжка Лукас.
• Вже краще. Мама говорила із лікарем і той обіцяє виписати мене за кілька днів!
• Це добре! – посміхається її батько, - Пробач, що так сталось!
• Ви про оце? – ткнула вона рукою в своє плече, - Чи про щось інше?
• Про все, - видихнув Люк, - Пробач, що ми не забезпечили безпеку глядачів на концерті.
• Це випадковість, - відмахнулась його донька.
• Пробач, що я не був поруч із тобою, - продовжив він, - Не підтримував, не оберігав!
• Ви ж не знали про мене?! – знову не погоджується Мелані.
• Ти дозволиш мені надолужити? – обережно запитує в своєї дитини і боїться почути негативну відповідь, адже чітко розуміє, що жити без неї, на відстані від неї, вже не зможе.
• Я завжди хотіла із вами познайомитись, - схиляє в бік біляву голову Мел, - Тому і на концерт прийшла.
• Тоді в мене до тебе прохання, - з полегшенням видихає чоловік.
• Яке?
• Звертайся до мене, будь ласка, на «ти»?
• Добре! – посміхається вона, - А як мені тебе називати?
• Як тобі комфортніше, - пильно дивиться на неї її тато, - Я ж все розумію, - відводить погляд, а потім плескає в долоні й додає, - І ще одне!
• Що?
• Наступного разу, коли ти захочеш прийти на мій концерт – попередь мене, будь ласка?
• Ти прибереш всі небезпечні предмети з приміщення? – сміється дівчина.
• Я загорну тебе в два шари поролону й посаджу біля себе! – підтримує Лукас її жарт.
• О-о! – закочує Мелані очі, - Не будь татусем!
• Що поробиш? Я і є татусь!
• От за що мені це? – сміється дівчина, - В мене вже є шалений дідусь, котрий, якби міг, зачинив би мене в кімнаті із м’якими стінами, щоб я, не приведи Господи, не зашкодила собі! В мене вже є не менш шалена матуся, щоправда вона намагається тримати себе в руках! А тепер ще й татусь!
• А Грег? – обережно уточнює Люк.
• Я завжди знала, що він не мій біологічний батько. В нашій сім’ї на цьому ніколи не загострювали увагу, але й не стверджували зворотного, - просто говорить його донька, - Коли була маленька, то називала його «тато», а потім якось перейшла на «Грег», - знизує вона плечами.
• А він?
• Грег завжди добре до мене ставився, із розумінням, - пояснює Мел, - Але особливої любові я від нього не відчувала. Ми з ним приятелі. Якось так.
• Вибач, я може ставлю не зручні питання? – ніяково почувається Синклер, наче лізе в чужу брудну білизну, - Якщо ти не хочеш про це говорити, то просто скажи.
• Не проблема! - відмахується дівчина, - Я ж розумію, що ти про мене нічого не знаєш і тобі цікаво як я жила. Гірше було б, якби було навпаки!
• Розкажи мені про себе? Що ти любиш їсти? Чим любиш займатись? – нарешті розслабився чоловік, - А хлопець? В тебе є хлопець? – підскочив він від несподіваної думки.
• Точно татусь! – розсміялась його донька, а її батько почервонів, - Я люблю полуниці й шоколад! Ранок завжди починаю з кави, протягом дня п’ю латте!
• Це в тебе від мами!
• Мабуть! – погоджується дівчина, - Виступаю в групі підтримки шкільної баскетбольної команди.
• Ти не сказала про хлопця? – нагадав Люк.
• Серйозно я ні з ким не зустрічаюсь.
• А несерйозно? – наполягає чоловік.
• Ну, іноді ми ходимо в кіно, або в кафе із Полом.
• Це хто?
• Він вчиться в випускному класі і грає нападаючим в команді.
• Він не ображає тебе?
• О Господи!
• Добре, добре! – підіймає руки Лукас, - А мама з ним знайома? – говорить в голос, а сам думає, що це ще одне питання, яке їм з Белз потрібно обговорити, якщо вона взагалі колись погодиться із ним говорити!
• Знайома!
• Які твої улюблені предмети в школі? – переводить тему її батько.
• Література й математика, - відразу відповідає Мел, - На гітарі я граю, але не так щоб добре, - додає вона.
• А яка музика тобі подобається? – уточнює чоловік.
• Я не ваша фанатка, якщо ти про це! – сміється дівчина, - Мені подобаються кілька композицій, але я здебільше слухаю попсу.
• Як так сталось, що у батьків – поціновувачів рока, народилась донька – прихильниця попси?! – жартує він.
• Мама не слухає рок, - тихо говорить Мелані.
• Що?
• Вона взагалі не слухає музику, - пояснює вона, - Принаймні, я ніколи не бачила її за цим заняттям, навіть в машині, - уважно дивиться на свого батька і, нарешті, наважується, - Чому ти тоді її не знайшов?
• Я щодня ось вже сімнадцять років ставив собі це запитання, - хитає головою Лукас.
• І?
• І не знав, що собі відповісти! – дивиться прямо в очі своїй дитині, - Спочатку я чекав, що вона охолоне, повернеться в гуртожиток і ми поговоримо.
• Як це вже було до того? – здогадується Мел.
• Так! – киває він головою, - Потім намагався їй дотелефонуватись, але вона не відповідала, а потім їздив до неї!
• Ти приїжджав до мами?
• Так! – повторює Люк, - Але мене не пустили в дім.
• І ти змирився?
• Ні, - хитає головою музикант, - Я написав пісню й відніс її на радіо. Сподівався, що Белла почує її і все зрозуміє, але пісня стала популярною, а твоя мама вийшла заміж за іншого.
• «Люблю тебе назавжди»? Ти її написав для мами?
• Так!
• А зараз? – запитує донька.
• Що?
• Ти одружений? Чи з кимось зустрічаєшся?
• Не одружений і не був, - знизує плечами її батько, - Іноді з кимось зустрічаюсь.
• Вам треба поговорити! - робить висновок його шістнадцятирічна донька.
• Вона не хоче зі мною розмовляти! – вигукує Люк.
• Спробуй ще! – радить йому Мелані, - Мама вперта, але вона охолоне і все ж вислухає тебе!
• Це ж треба? – розсміявся чоловік, - Моя дитина дає мені поради в особистому житті!
• Деяким батькам вони просто необхідні! – хитро примружує очі дівчина, а в її голові вже зріє зовсім дитяча, й від того не менш шалена ідея.