Глава 4.

• Все як і в наші найкращі часи! – із сміхом вигукнув Джейк і плеснув в долоні, - Наче й не було цих сімнадцяти років!

Друзі, які все ще сиділи в залі очікування, здивовано подивились на барабанщика, Бренда при цьому роздратовано зітхнула, а Лу рішуче підвелась із лави.

• Може не треба? – торкнулась до руки подруги Еллін, передбачаючи бучу, яку та збиралась здійняти, проте не вірячи в успіх своєї спроби зупинити їх «торнадо».
• Вона щойно повернулась із складного відрядження, де щомиті ризикувала життям заради інших! – підійшла до колишнього друга Луїза і ткнула йому пальцем в груди, - Її донька травмувалась після нещасного випадку, який стався через недбалість твоєї служби безпеки на твоєму ж концерті! - знову тикала в груди чоловіка художниця, - Дівчинка після перенесеної операції зараз перебуває на лікарняному ліжку! – підвищувала вона голос, - А ти маєш нахабство з’ясовувати із нею стосунки? Саме зараз? Іншого часу не знайшов? – жінка рішуче обернулась до його друзів і наказала, - Заберіть його звідси і дайте Беллі спокій! Як давали його весь останній час!
• Вона і моя донька також! – вигукнув Люк і рішуче сів в пластикове крісло, злість та образа на весь світ все ще вирували в його душі. Тільки сердитись потрібно було лише на самого себе і він це прекрасно розумів, але не міг зізнатись в цьому іншим.
• Шістнадцять років тебе це не турбувало! – боляче била словами Сальвадоре, котра скільки її пам’ятали завжди говорила правду, якою б вона не була, - Вас всіх нічого не турбувало! – обвела вона докоряючим поглядом музикантів, - Окрім вашої музики, слави, грошей і завжди доступних дівчат! Ви хоч раз їй зателефонували? Ви ж вважали себе близькими друзями? Поцікавились? А до мене? До Еллін? – і чоловіки лише відводили погляд, - Зникне з очей, зійде з думки?
• Заспокойся, Лу, - знову торкнулась руки подруги Дейлі, - Ми й самі так себе поводили, - натякнула вона на те, що перші роки після розриву їх подруги й Лукаса, вони також не спілкувались із Беллою і лише, коли самі по тій же причині покидали компанію, згадували про неї і отримували у відповідь дружню підтримку, - А по відношенню до хлопців й досі так ставимось. Бренда он рідному чоловіку жодного слова про нас не сказала, - зауважила завжди справедлива білявка.
• Я не знав! – все ще доводив Синклер свою правоту не зрозуміло кому – їй чи собі, - Вона мені не сказала!
• Не знав? Чи не хотів знати? – тихо запитала Ізабелла, яка повернулась з вбиральні й стояла, спершись на одвірок, - Я ніколи, нічого і не від кого не приховувала! – повністю погоджуючись із своєю подругою, але не бажаючи все це ще раз переживати, бо добре пам’ятала, як в перший час чекала дзвінка та намагалась вихопити знайоме обличчя в натовпі, як боляче їй було, коли вона усвідомила, що їх дружба закінчилась і що вона непотрібна не тільки коханому, а й своїм друзям.
• Ти не відповідала на мої дзвінки! – так само тихо сказав її колишній.
• Але адреса була та сама! – відрізала О’Коннор, яку втомила вся ця драма, - Мелані вже спустили в палату і мені дозволили зайти до неї на кілька хвилин, тож я піду, а ви вже їдьте додому? Я потім також поїду, - попросила вона подруг.
• Добре, - за всіх погодилась Еллін, - Тільки ти обов’язково зателефонуй нам!
• Обіцяю!
• Залишаємо тебе на твого охоронця! – кивнула Лу в бік хлопця спортивної статури в кутку залу, якого до Белли приставив Грег, коли вона категорично відмовилась пересуватись по місту в супроводі охорони, котру їй надавали спецслужби.
• Джейк, ми їдемо додому! – беззаперечним тоном звернулась до чоловіка Бренда Саліван, а він здивовано подивився на дружину, але слухняно підвівся з лави й підійшов до неї, - Лукас, тебе підвезти? – запитала жінка в друга.
• Я на машині! – буркнув той, ще раз подивився на матір своєї єдиної доньки, зітхнув та не прощаючись пішов на паркувальний майданчик, де стояла його автівка.

Дивно, але незважаючи на ситуацію, він вперше за багато років почувався по-справжньому щасливим, адже тепер він був не один. Починаючи з вісімнадцяти років, коли Синклер покинув рідну домівку в невеличкому містечку в Оклахомі й поїхав у Чикаго навчатись в університеті, чоловіка супроводжувала самотність, хоч поруч були вірні друзі й колеги. І тільки в музиці він знаходив вихід своїм почуттям. Винятком були ті кілька років, коли поруч була Белла. А тепер у нього є донька!

• Пригляньте за ним, - вказавши на Люка головою, попросила Ізабелла Ніка, з котрим в неї колись були добрі стосунки, а потім сама здивувалась мимоволі сказаним словам. Якого біса вона про нього піклується?
• Добре! – кивнув він головою у відповідь, підійшов до жінки та міцно обійняв її, - Радий був зустрічі, хоч і в таких неприємних обставинах! Пробач, що не дзвонив! Мені тебе не вистачало!
• Мені вас також! – прошепотіла у відповідь вона, вислизнула з його обіймів та пішла до доньки не озираючись.

На потрібному поверсі Белла на мить зупинилась біля вказаних черговою сестрою дверей, глибоко вдихнула й легенько постукала по них, а потім зайшла в середину. Невелика квадратна кімната з вікном, прикритим жалюзі, в стіні навпроти входу. Ліворуч двері, мабуть, в санвузол. Світлі стіни. Кілька пластикових стільців. Приміщення було освітлене однією лампою, яка стояла на тумбі біля лікарняного ліжка. Її дівчинка не спала, а дивилась прямо на неї.

• Привіт, люба! – жінка, підійшовши, обережно обійняла свою доньку, - Як ти?
• Дуже злякалась! – прошепотіла Мелані й заплакала.
• Я також! - похитала головою її мати, підсунула стілець ближче, сіла і взяла свою дитину за руку, - Я також, - притисла свій лоб до їх переплетених рук.
• Пробач!
• Ти здогадалась? – підвела обличчя й подивилась в очі своїй дитині Белла.
• Так, - кивнула вона головою, - Вже давно.
• Зрозуміло, - не знала, що ще сказати жінка.
• Я хотіла з ним познайомитись, - пояснила Мел.
• А чому ти мені про це не сказала? – тихо запитала її мати, - Чому не розповіла про ідею з концертом?
• Коли заходила про це мова, я бачила, що тобі було боляче про це говорити, - запально говорила донька, - І я не хотіла мучити тебе. Тобі й так не легко.
• Мелані, будь ласка, говори зі мною? – попросила жінка, - Не треба мене жаліти. Вдвох завжди легше знайти рішення.
• Вам час! – зазирнула в палату медсестра.
• Сонечко, я прийду з самого ранку! – підвелась Белла зі стільця, - Тобі щось привезти?
• Я хочу з ним поговорити, - сказала Мел, - Допоможеш з ним зв’язатись?
• Наскільки я його знаю, - посміхнулась її мати, - Тепер він і сам не залишить тебе в спокої! Але так, я знайду його номер! – пообіцяла, поцілувала свою дівчинку і вийшла з палати.