Нікс Ревінмор. Кара чи прощення ?

Хоч як спокусливо звучала ідея в моїй голові про самогубство, але ні. Самогубство уділ слабких? Все життя мене вчили бути стратегом, маніпулятором, жорстокою і справедливою людиною. Щоправда зараз мені боляче, я зломлена, випустошена, але ніяк не слабка. 

Я була сильною занадто довго. 
Трохи посидівши, чи може мені так здалось, я пішла до будинку. Місяць і досі яскраво світив огортаючи мене спокоєм. В саду багато квітів і нічних в тому числі і аромат шикарний. 

Треба обдумати, що робити далі. Як бути з Ешем? Пробачити чи покарати по заслуга? Якщо пробачу, то зраджу себе і свої принципи.  І звичайно в очах підлеглих я буду виглядати як слабкий Дон. Якщо ж покараю,то понесу клеймо сестри-вбивці. Для деяких стану мудрою «хазяйкою» Коза Ностри, а хтось буде вважати тиранкою і братовбивцею. 

Хочеться  віддати комусь цей вибір. Аби вирішили за мене. 
Нарешті я зайшла до своєї кімнати.  Солодкі пахощі ванілі і пряні ноти окутали кімнату. Більшість дівчаток  у підлітковому віці мріяли про світлі кімнати, навіть рожеві. В університеті де я навчалась дівчата обожнювали рожеве, щось супер миле. Навіть у кімнатах гуртожитку у деяких були постери якихось моделе і поп-зірок. Вони молилися на них. Я ж була іншою. Мене тягнуло до таємниць і чогось довбіса темного. Звичайно готом я не була, але суттєво відрізнялася. Поки інші десь вештались я пірнала з головою у недра своєї душі. У темну пущу відчуттів та емоцій. Читала багато літератури. 
Поки я була у роздумах нарешті дісталась ліжка. 

 Треба видихнути. 

Кімната нагадувала затишне укриття посеред дрімучого лісу. Крізь високі арочні вікна, схожі на вітражі старовинного собору, лилося м’яке природне світло. За склом шуміли дерева, їхні гілки час від часу торкалися чорних рам, ніби хотіли проникнути всередину. А світло місяця не давало гілкам прокрастись всередину 

Темні, майже чорні дерев’яні панелі на стелі та стінах вбирали світло, надаючи простору глибини й загадковості. Уздовж стін тягнулися високі книжкові полиці, заставлені старими томами в потертiй шкірі. Серед книг миготіли маленькі свічки, їхні полум’я створювали мерехтливі плями світла.

Багато з тих книжок прочитані мною, багато привезені з інших країн. Деякі знайдені у храмах. Крім книг на полицях стояли сувеніри та цікавий речі з подорожей. Як і в цілому по будинку розвішані картини та предмети декору, які здавалися мені цікавими. 

У центрі кімнати стояло широке ліжко з темною лляною постіллю, яка здавалася м’якою та важкою, ніби створеною для довгого відпочинку. Поруч з ним – низька дерев’яна платформа, що слугувала одночасно й каркасом, і декоративним елементом. На підлозі лежав великий східний килим, приглушені пурпурові та теракотові візерунки якого контрастували з темними стінами.

Праворуч мурована кам’яна стіна переходила у масивний камін. Його полум’я освітлювало різьблену рамку овального дзеркала, яке висіло над полицею. Дзеркало трохи тьмяне, з легким відблиском старини, віддзеркалювало коливання вогню, додаючи кімнаті містичної атмосфери.

У кутку, між книжковими полицями, стояло шкіряне крісло глибокого зеленого кольору. Навколо росли живі зелені рослини в глиняних горщиках, їхні довгі стебла спадали з полиць і ніби поєднували всю кімнату з природою за вікном.

Свічки на підлозі та каміні, приглушене світло, запах пряності та ванілі  — усе разом створювало атмосферу притулку, де час сповільнювався, а тиша ставала майже священною. 
Тільки у своєму будинку я могла бути собою.  

Треба трохи поспати.