Глава 22

ЄГОР

Кілька місяців назад

Лікарняний коридор. Сів на лавку і сперся спиною на стіну, голову схилив і втупився в підлогу. Повільно підняв очі і подивився перед собою на тріщину на стіні, яка бере свій початок від плінтуса і розповзається вгору, розкидаючи свої понівечені відгалуження, які схожі на дрібні судини. Руки трясуться, і груди наповнюються вагою.

Я до сих пір чую її плач і пам'ятаю переляканий погляд, спрямований в мій бік. Це була моя четверта спроба зблизитися з нею. За іронією долі її підсвідомість саме мене вирішила викреслити раз і назавжди. Я наївно вважав, що це випробування легко подолаю поодинці, що одних моїх почуттів вистачить на нас двох. Егоїзм взяв вгору, і я став наполягати на частих зустрічах, вона як зацькований звір дивилася на мене спідлоба і боялася вимовити хоч слово. Так дивляться на чужинців або ворогів, але ніяк не на коханого чоловіка і батька твоїх дітей!

Лікар, який її спостерігав заборонив мені з'являтися і порадив почати життя без неї, якщо я не хочу зруйнувати її і так хитке положення. Першою думкою було, що лікар не в собі і пропонує мені абсолютну нісенітницю. Я її кохаю, у нас дві дочки, як я повинен викреслити ці роки, проведені з нею одним рухом? А дівчатка? Хто подумає про них? Христині потрібна реабілітація і повернення в звичну атомосферу, але всі дратівливі фактори повинні бути ліквідовані. Як вибачте це можливо?

Стискаю пальці рук в кулаки, побілілі кісточки тут же проступили крізь шкіру, мене просто рве на частини. Якийсь виродок, одним рухом керма знищив, мою сім'ю ... Ту, в якій ми всі були щасливі!

Двері палати відчинилися і на порозі з'явилася мати Христини.

- Єгоре, я розумію, що ти відчуваєш зараз, але Христина моя дочка, і якщо хоч є один шанс її стабілізувати, ти не повинен цьому перешкоджати!

- Людмила Сергіївно, ви як собі це уявляєте? Я ж кохаю її! Але найголовніше: у нас діти, діти! Дівчаток не можна посунути, як не потрібну стінку!

- Їм потрібна мати!!! А мені дочка! Я знаю, що це звучить жорстоко! Але ти чоловік, ти постійно працюєш, коли тобі займатися дітьми? Їм необхідно жіноче виховання в першу чергу.

- Ви просите мене про неможливе! І потім, як все це пояснити Алісі з Оксанкою?

- Я гадаю вони зрозуміють.

Жінка присіла поруч і нервово стала шукати щось у своїй сумці. В її руці виявився блістер з таблетками, швидко відкрив одну з них поклала собі під язик.

- Я ж вам завжди не подобався, правда?

Вона повільно зітхнула і перевела на мене заплаканий погляд.

- Я знаю, ти зараз це не зі зла, просто тобі боляче. Але, якщо ти дійсно її кохаєш, то дозволь їй знайти себе, хоча б з дівчатками.

Я ніяк не міг прийняти той факт, що повинен відмовитися від своєї дружини. Але подивившись правді в очі, і, поговоривши з дівчатками, прийшов до висновку, що Христині краще в тому оточенні, яке їй вдалося згадати.

Я повернувся у будинок, він зустрів мене прохолодою і незвичною порожнечею. Мені здавалося, що я поступово вмираю лише від однієї думки, що мене не буде з ними поруч. У нас була на іншому кінці міста двокімнатна квартира, її ми планували відремонтувати і здавати, а потім подарувати Алісці по закінченню школи.

Але зараз, все кардинально змінилося і мені терміново довелося прискорити завершення ремонту там. Христина працювала над дизайном і так захопилася плануваннями, що у вільний від лікарні час пройшла курси дизайнера інтер'єрів і розробила самостійно проект кухні в стилі «Прованс». Я дивився на ці роздруківки і хотів спочатку викинути, але потім все склав акуратно в папку і залишив у себе.

Кого можна було, ми попередили і нам всі щиро пообіцяли не розпитувати Христину про минуле, а працювати з нею і спілкуватися тільки в реальному часі.

Я перетворився на стороннього спостерігача за сім'єю, щемливе почуття гіркоти не відступало і здавалося життя втратило свій сенс. І якщо вдень я занурювався з головою в роботу, то ночами мені постійно снилася вона – кохання всього мого життя. Моя пам'ять стійко нагадувала про ту, з ким я хотів бути до кінця своїх днів. Я ніколи не ідеалізував наше життя: в ньому було все — сварки, непорозуміння. Але все це тільки зміцнювало наш шлюб. Коли ми стали міркувати про третю дитину, саме в цей самий момент сталася трагедія і позбавила нас спільного майбутнього.

Теперішній час

Два місяці я не жив, а існував, з невластивою мені одержимістю, я стежив за власною дружиною здалеку. Хоча б так я намагався бути поруч. В один з днів я зрозумів, що більше так не можу і в голову стали лізти погані думки, тут мені і прийшло розуміння, що я повинен випробувати останню можливість для об'єднання зі своєю родиною.

Неймовірних зусиль коштувала мені покупка квартири поруч з тією, де жила Христина з дівчатками. Незважаючи на обшарпаний вигляд квартири, я готовий був спати на бетонній підлозі, аби знати, що вони знаходяться поруч зі мною нехай і через стінку. З архітектора я перетворився на психолога і медика – три в одному, вивчав багато спеціальної літератури про подібні випадки, але ніяк не знаходив вирішення даної проблеми.

Все вирішив випадок. Я збирався найняти бригаду для ремонту цієї сусідської квартири, і вирішив перевезти частину будівельних інструментів, що залишилися після попереднього ремонту.

Христина мене не впізнала і влаштувала мені страшний скандал. Для себе зазначив, що вона не боїться мене і сприймає, як свого нового сусіда. Я втягнувся в цю гру і вирішив йти до кінця. Яке ж було моє здивування, коли поруч з дружиною, намалювався Микита, який був в курсі всього, але вирішив скористатися нашим нещастям, в своїх інтересах. Скількох зусиль мені коштувало було стриматися і не розкришити його нахабну морду об кулак. Я до скреготу зубів спостерігав, як він торкався до моєї дружини на вулиці і цілував її. Тільки заради неї я стримався, і не розмазав його по стінці, коли ми зіткнулися на сходовому майданчику.