Глава 21

Я довго міркувала, як почати нашу розмову з Михайлом. Я не відносилася до тих людей, які можуть ошелешити сторонню людину своїми проблемами. Подумки перекроювала можливі діалоги і не поспішаючи почала збиратися додому.

В руках знову опинився зім'ятий конверт, і тільки зібралася прибрати його в сумку, як пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила мама. Я завжди боялася несподіваних дзвінків, руки зрадницьки затремтіли. Підсвідомість вже малювала страшні картинки пригод з моїми дівчатками. Я завжди переживала за близьких, але рідко замислювалася про особисту безпеку.

- Алло, мамо, слухаю! Щось сталося? - я наблизилася до дверей і двома пальцями намагалася натиснути на дверну ручку. На порозі раптово врізалася в чоловічу фігуру, встигла тільки підняти погляд на того, з ким зіткнулася — це був Семен. Він був збуджений і його зіниці сильно були розширені. Одним рухом він заштовхнув мене назад в кабінет і відразу звернув свою увагу на пом'ятий конверт, що я притискала вільною рукою до грудей.

Семен намагався вирвати у мене його з рук, але я пручалася! Несподівано для мене, він розмахнувся і дав мені ляпас, від удару по обличчю мене відкинуло до робочого столу, телефон вилетів з рук на підлогу і розбився.

- Відпусти!!! - в надії прокричала я, але ніхто не встиг мене почути. Семен долонею затиснув мій рот, в його руках я встигла помітити шприц.

Неприємне обпалююче відчуття розтікалося хвилею по всьому тілу і перед очима попливли темні плями. Подібний стан був для мене не новий і частково з моменту травми, я встигла звикнути до них. Останні думки були про дочок і жаль, що їх мати не встигла про них подбати.

Сильний головний біль не дозволив мені відразу відкрити очі. Спробувала рукою доторкнутися до скроні, але все безуспішно. За відчуттями я лежала на лікарняному ліжку, ліжко неприємно скрипіло від будь-якого мого руху, жорстка пружина вперлася в поперек, викликаючи нестерпний біль в нижній частині тіла.

- Отямилася? - холодний і різкий голос перервав тишу.

Що йому потрібно, я прекрасно розуміла, але ось що йому заманеться зі мною зробити ... боялася навіть припустити!

- Навіщо тобі все це? - недарма у всіх детективах герої намагаються вивести противника на бесіду, ось і я, тягнула час. Хоча допомоги, власне, чекати було нізвідки. Ось так і закінчаться мої безславні дні.

- Тобі в дитинстві не говорили: «Цікавій Варварі на базарі ніс відірвали»? Одного разу тобі не вистачило? А я все гадав: розумна ти чи дурепа... але все ж дурепою виявилася.

- Якого одного разу? Я дійсно ніяк не могла відразу зрозуміти, про що він говорить.

- Сам поміркуй, людину, яку переїхав автомобіль, сховалась б і намагалась не лізти туди, куди її не запрошують. А ти постійно преш, як танк зі своєю справедливістю і чесністю. Ось і минулого разу погрожувала мені, що оприлюдниш документи, якщо я не перестану бюджетне фінансування пускати на особисті цілі. Даремно я тебе тоді не вбив! Всім би було тільки краще.

Я слухала його і не розуміла, як таке можливо? І якою жорстокою людиною потрібно бути, щоб зважитися на вбивство? Ось він, винуватець всього мого життя з чистого аркуша!

- Який же ти мерзенний! - не змогла більше на нього дивитися і відвернулася в інший бік.

- Ой, які ми ніжні! Минулого разу я не встиг все обміркувати і діяв на емоціях. А зараз не бачу сенсу поспішати і робити колишніх помилок.

- І? Ти мене відпустиш додому? - я розуміла, що швидше за все поставила дурне питання.

- Цього разу просто не буде проколів з мого боку. У тебе був шанс почати все заново, але ні! Твоя пам'ять і тут спрацювала на свій розсуд, - він піднявся і перевірив чи добре тримається мотузка на моїх руках і ногах. - Але ж знаєш, я б міг у цьому новому житті - стати тобі чудовим супутником!

- Виключено! І без пам'яті ти мені не подобався ні в якій ролі! - я піднялася на ліктях і подалася трохи вперед. Нарешті, я це висловила йому вголос, як же він дратував мене всі ці місяці своєю присутністю і виявляється не дарма.

- А Микиту твого не зупинило, що ти давно була не з ним.

- До чого тут він? - зараз я не розуміла, що Семен мав на увазі.

- Ну як же! Ти думала, що це ти проявила ініціативу і тут він такий принц на білому коні, вирішив врятувати свою принцесу? Яка ти наївна, він відразу зрозумів, що це його другий шанс повернути те, що давно було втрачено для нього.

- Зараз це вже не важливо.

Чесно кажучи, наша розмова зайшла в глухий кут і виходу для себе, я поки не знаходила. Семен відніс мене в бокс для сумнівних пацієнтів, тут зараз йшов ремонт і в кращому випадку робітники прийдуть тільки рано вранці. А до цього часу він сто разів мене зможе нейтралізувати і підчистити всі докази мого знаходження тут.

Несподівано для нас двох двері в бокс злетіли з петель і у бокс увірвалися чоловіки в чорних масках зі зброєю в руках.

- Дівчина тут! - хтось прокричав з них. Я перевела погляд на поріг... там стояв Михайло, він швидко пройшов до мене і дістав ніж.

- Христино, ти тільки не відключайся, чуєш мене! - він швидко звільняв мене від мотузок. - Тримайся, дитинко! - і притягнув мене до себе.

Я подивилася в його очі і мені здалося, ніби потаємні двері, раптово відчинилися і потоком хлинули спогади.

У той день я йшла потайки на перше побачення з тим, від кого у мене тремтіли коліна і хотілося літати над хмарами на крилах щастя від одного його погляду. Ми довго боролися з сильним тяжінням один до одного. Я була не вільна, і для нас двох це було серйозним випробуванням. Ми довго гуляли, поки не опинилися в парковому яру, посипаним жовтим, хрустким листям. Я зачепилася за великий корінь ногою і летіла вниз носом в очікуванні зовсім нем'якого приземлення. Сильні руки Єгора перехопили мене: «Тримайся дитинко».

Виринувши зі спогадів, я дивилася в обличчя свого чоловіка, який так само, як і тоді, міцно тримав мене в своїх обіймах!!!