Глава 17

Після посиденьок в гостях у сусіда, з'явилася незрозуміла тривога в душі. Що зі мною сталося, ніяк не могла для себе вирішити? І це найбільше дратувало. Микита весь час був на зв'язку. І навіть мої аргументи, що я прекрасно доберуся до дачі на електричці, на нього не мали ніякої дії.

Ще раз в голові прокручувала, чи все зібрала в дорогу? Закинула невеликий рюкзак на плечі, вийшла з квартири і спустилася на вулицю, де мене в авто чекав Микита.

- Привіт, Христинко! Слухай, тобі навіть спортивний костюм дуже личить! Нічим тебе не зіпсувати, - він заплющив одне око і виставив долоні попереду себе, немов робив знімок.

- Пристебнися красуне, проїдемся з вітерцем — жартівливо промовив Микита і поцілував мене в губи.

Спілкування складалося з Микитою легко, і відчуття, що цю людину я знаю дуже давно — заспокоювало. Пристебнула ремінь безпеки, наостанок глянула на знайомі вікна з портьєрами в дрібну трояндочку. Темна тінь відсахнулася від вікна.

Напевно, просто здалося! Сьогодні буденний день і всі давно вже на роботі. Навряд чи в щільному графіку архітектора стільки вільного часу.

- Микито, швидко не жени. Я все-таки мати двох дітей, мені проблеми не потрібні.

- Та ході вже, чи давно ти стала такою занудою? - чоловік розсміявся в голос. А ось я його радості абсолютно не розділяла.

До появи дітей, швидкість мене не напружувала, я спокійно витримувала і сто двадцять по трасі і більше. Але як тільки я стала матір'ю, почуття самозбереження посилилося в кілька разів. І випробовувати долю на міцність не хотілося абсолютно. Причому з появою другої доньки, це почуття тільки посилилося.

- Я не зануда. Що поганого в тому, що у мене немає бажання ризикувати? - я зайорзала на сидінні і відвернулася до вікна.

- Так, гаразд уже, не дуйся крихітко, — він провів рукою по моїй щоці. Мені раптом стало неприємно.

Кожен раз, коли я хотіла поставити крапку в наших відносинах, поки все не зайшло далеко, він намагався цього не допустити. А мені дуже не хотілося його ображати, ось так одного разу піддавшись обставинам. Я не встигла зрозуміти, коли справа прийняла такий поворот. Від цього було дуже важко на душі. Здавалося, наче я погана жінка і казюся з жиру.

Відразу згадала Віру, вона так хотіла заповнити душевну порожнечу, що практично вішалася на будь-кого. Хоча чи мені тепер її засуджувати?! Мені стало дуже холодно, обхопила себе за лікті в спробах зігрітися.

- Христинко, змерзла? Давай дам ковдру, відразу зігрієшся, і підігрів включу.

- Вельми дякую тобі. Після травми, часто стала мерзнути,

Він простягнув вовняну ковдру з білою бахромою по краях, приємну на дотик.

Загорнувшись, відразу зігрілася і прикрила очі всього на кілька хвилин, і не встигла зрозуміти, як провалилася в глибокий сон.

Мені снився сон: я підходжу до вікна в кабінеті і намагаюся подивитися, що відбувається на вулиці. Злива все ніяк не вщухала, і їй, не перестаючи допомагав вітер, зриваючи осіннє листя з гілок дерев. Уві сні відчула невідповідність, адже в реальності, зараз була весна, що переходить в літо.

За спиною скрипнули вхідні двері, різко обернулася - нікого! Але якщо я чула звук, отже, хтось знаходився за дверима, поки я дивилася у вікно. Не стала роздумувати підійшла і виглянула в коридор. Нічого незвичайного, все як завжди: довгий коридор з численними дверима процедурних кабінетів і лікарняних палат, в центрі стіл чергової медсестри, жовта фарба лікарняних стін місцями вже відшарувалася.

Як давно я поривалася виділити гроші на ремонт в нашому відділенні, але постійні витрати на найнеобхідніше, завжди ставили хрест на тому, що може почекати. По спині пробіг мороз, здавалося, що я проґавила щось важливе.

Повернулася в кабінет і сіла за старенький стіл, покритий білою фарбою. Допотопний комп'ютер з клавіатурою, вибитою місцями - являв собою жалюгідне видовище. Рукою провела по стільниці, край медичного халата за щось зачепився. Занесла руку під стіл, захопила пальцями край халата і постаралася відчепити від маленького гвоздика, і раптом відчула якийсь щільний конверт. Настільки занурилася в ситуацію, що перестала розуміти, де сон, а де реальність. Тільки потягнула конверт на себе, як сон обірвався.

- Христинко, прокинься, приїхали — голос Микити повернув мене в реальність.

- Як приїхали? Скільки ж я проспала?

- Дві години. Давай прокидайся Спляча красуне, а то принц дуже хоче чаю і в будинок.

Вміє ж він без запрошення напроситися в гості?! І відмовити не можу, сама погодилася, щоб він мене підвіз.

Двері нашого двоповерхового будиночка відчинилися, дівчата штовхалися і наввипередки бігли мені назустріч. Раптом Аліса зупинилася, як укопана.

- Бабусю, мама приїхала!!! - голосила Оксанка на всю округу.

Аліса насторожено подивилася в бік Микити, і підходити не поспішала.

- Матусю, як же я скучила!!! - вже буквально висіла на моїй шиї молодша донька.

- Алісо, а що ж ти не підходиш? Чи не скучила хіба? - я зачинила двері авто і обійняла Оксанку.

Донька повільно йшла в мій бік, не перестаючи дивитися в бік незнайомця. Стримуючи емоції, недбало поцілувала мене в щоку, як ніби і не скучила зовсім за всі дні, поки ми були в розлуці.

- Мамо, а це хто? - не зводячи очей з чоловіка, запитала вона.

- Алісо, познайомся... Мій колега - Микита Володимирович Тихомиров.

Донька розвернулася і демонстративно пішла додому. Я розгубилася, і не знала, як правильно відреагувати на її поведінку. Як тільки донька, зникла в дверях, на порозі з’явилася стривожена мама.

- Христиночко, доню, що ж ти не сказала, що будеш не одна? - мама перевела погляд на Микиту.

- Мамо, сподіваюся, ти пам'ятаєш мого колегу по роботі? - вже не розуміючи, що відбувається…

- Добрий день, Людмило Сергіївно, - посміхнувся Микита.

- Як же не пам'ятати, добрий день Микито, - дуже стримано вимовила мама. - Ну що ж ви стоїте на вулиці, проходьте в будинок. Оксанко, перестань виснути на матері! Їй важке носити не можна.