Глава 14

Перехопивши його нездоровий блиск, промайнувший в повному гніві погляді, кинулася до тих самих дверей, в надії на недосконалість петель і лікарняних замків. Смикнувши кілька разів двері на межі своїх сил, зрозуміла, що зараз розплата буде жорстокою, за такий необдуманий мною вчинок.

З чого я вирішила, що можу залишитися з ним один на один?!

Він більше не зволікав і опинився за моєю спиною з силою штовхнувши до протилежної стіни, навалився на мене вдавлюючи всім своїм тілом. Я вперлася руками йому в груди і спробувала відштовхнути.

- Ну що ж ти, все продовжуєш ввдавати з себе саму скромність? - він немов випльовував кожне своє слово,яке немов наповнене отрутою. - Вранці, щось тебе не бентежило приймати поцілунки від колеги! - однією рукою він швидко ковзнув мені під халат.

Зібралася з духом, і з усього розмаху відважила йому ляпас.

- Відпусти сказала! Зовсім очманів?! Вирішив, якщо іншому можна, то і тобі тоді не буде заборони?!

Голова огидно занила - поганий знак! Терміново потрібно вимітатися з цього «лігва».

Семен обхопив моє зап'ястя і з усією силою стиснув, я з ним ніяк не могла впоратися, що навіть від болю пискнула.

- А раніше ти не була такою незговірливою! Що він краще за мене в ліжку?!

Відсахнулася від його слів, немов від ляпаса. Я нічого подібного не пам'ятала, і в моїх спогадах Прохорова не було. Але кому від цього легше?

- Відійшов, відчинив двері і забув, як мене звати!!! А я так вже й бути, не розповім нікому, що в штанях у тебе «кіт наплакав», — він потер підборіддя, чухаючи свою щетину і забиту щоку від удару.

- Правильно кажуть: «Дурні манери нічим не вибити», — він пройшов до дверей і дістав ключ. – Пішла геть, але ми ще з тобою не закінчили!

Я вибігла з кабінету, в голові пульсувало так, що відразу і не зрозуміла, як опинилася в районі курилки. Як на зло, в ній стояв Микита і читав історію хвороби.

- Христино?! - він здивовано вимовив. - Що сталося, чому ти так дихаєш, немов стометрівку пробігла?

- Я? - постаралася віддихатися і швидше продумати свою відповідь. - У нас терміновий виклик, ось була на дні народження в гастроентерології, і тому біжу. Голова сильно розболілася.

- Ти так завжди на виклики біжиш, що халат задраний і ґудзики відірвані?! - вже більш іронічно промовив Микита.

Я подивилася на себе. Зовнішній вигляд залишав бажати кращого.

«Щоб у нього пальці відвалилися!»

Намагаюся зробити невимушене обличчя і звести все до безглуздої випадковості.

- Не бери в голову, це зараз я за ручку дверей зачепилася на ходу, — так собі відмовка, але зізнаватися не можна. - Ти вибач, немає коли розмовляти, - вже розвернулася і пішла в бік свого кабінету.

- Христинко, я сьогодні проводжу тебе до будинку! І це не обговорюється.

Сил вистачило тільки кивнути, а у самої аж сльози навернулися на очі.

Швидше б дістатися в свій кабінет, а там можна і почуттям дати волю.

Щільно закривши за собою двері, з'їхала спиною по стіні на підлогу і розридалася. Все заново і заново прокручувала в голові слова Семена. Це що ж виходить? У мене був інтимний зв'язок з ним? І це при чоловікові?! Якщо так, то не дивно, що ми розлучилися і не змогли зберегти свій шлюб. Це ж якою дурепою треба бути, щоб завести коханця на роботі! А з іншого боку, я нічого подібного не пам'ятаю і навіть зараз, після різкого стрибка моїх емоцій і головного болю, не спливло ніяких подробиць нашого зв'язку. Навіщо йому придумувати таке з іншого боку? Цікаво які цілі переслідує Прохоров?!

Видихнула, витерла сльози і повільно піднялася. Підійшла до свого робочого місця, відкрила ящик і дістала заспокійливе. Серце шалено відбивало нерівний ритм, зараз напевно вистрибне з грудей. Треба ж було ще на Микиту наштовхнутися в такому стані! Тільки планувала сьогодні швиденько виїхати на таксі додому одна, без супроводжуючих, а тепер чекай чергового підкату, зайти «на чай».

Відчуття не з приємних, я відчула себе дурною дитиною, навколо, якої завжди досвідчені дорослі. І все, всі розуміють, одна я повна ідіотка!

Я вирішила зателефонувати мамі, і дізнатися, як дівчатка? У цих напружених днях, до ладу і поговорити не вдавалося з доньками.

- Мамо, привіт! Як дівчатка там поводять себе?

- Ой, Христино, як добре, що ти зателефонувала! Дівчаткам, тут на свіжому повітрі, дуже добре! Нічого не можу сказати, звичайно, дуже нудьгують і хвилюються за тебе. А, до речі, як ти себе почуваєш?

- Начебто, добре мамо, - а сама схрестила пальці за спиною. Який сенс її засмучувати, що напади почастішали, і сама практично доведена до стану паніки.

- А старша, уявляєш... - перейшла на шепіт мама. - Повний двір залицяльників, хто у що здатний: хто цукерки, хто пряники, один навіть відро риби притягнув. Твоя ж, ще та панночка, з гонором! Так і виставила залицяльника, з відром і подарунком, щоб не смерділо на весь двір.

Я розсміялася, в доньках своїх була впевнена на всі сто відсотків, що вони у мене не самі боязкі і дадуть відсіч будь-кому. В даний час не можна все терпіти. На жаль, сама я таким умінням не відрізнялася, і Семен очевидне тому підтвердження.

- Мамусю, я хотіла про Єгора запитати, - тиша на тому кінці телефону, змусила напружитися.

- А що сталося?! Я ж нічого нового тобі не розповім.

- Але мамо, я дуже погано пам'ятаю його обличчя — не встигла продовжити, як мама на щось відволіклася.

- Христиночко, я потім зателефоную! Ці залицяльники знову щось накоїли, піду розганяти їх, — і відключилася. Я так і продовжувала стискати телефон в руках, навкруги всі недоговорюють і постійно ухиляються від відповідей.