Глава 6

Час на годиннику показував близько шостої ранку. На мене це зовсім не схоже. По своїй природі я «сова» і мені дуже подобається ніжитися в ліжку. Але якщо вже прокинулася, то вирішила зварити собі каву з вершками, не кожного разу собі дозволяю, але іноді дуже хочеться. У піднесеному настрої поставила турку на плиту і включила на мінімальному звуці улюблені треки в плей-листі. У мене ще була ціла година в запасі до підйому дітей до школи.

Погляд знову впав на турку. Раптово згадала, що її мені дарувала свекруха, коли їздила відпочивати в Арабські Емірати. Дивно, що спогад такий як незначний фрагмент минулого сплив у моїй пам'яті. Образ свекрухи теж був, але дуже розмитий. Легкість ранку кудись випарувалося і стало важко на душі...

Аварія сталася п'ять місяців тому, багато чого досі залишилося для мене не зрозумілим. Наприклад: чому ми розлучилися з чоловіком, і я на нього була ображена?

Дівчаток не хотілося про це і розпитувати, вони ледве пережили мою травму, і були дуже раді, що їх я не забула. Як уявлю, що можна було забути власних дітей, так в жар кидає від однієї тільки думки! Чесно кажучи, часу особливо не було на всі ці міркування і піддаватися зневірі я зовсім не збиралася. У клопотах про свою сім'ю, я іноді навіть поїсти не встигаю, розриваючись між операціями і турботами про доньок.

Я потягнулася до ящика кухонного гарнітура. У ньому лежав великий зошит в клітинку формату А4, де я записувала всі витрати нашого сімейного бюджету: скрупульозно вклеювала всі чеки, і вносила майбутні витрати, з розряду «особливих». Взяти наприклад: Аліса вже в четвертому класі, в кінці навчального року у них запланований випускний початкової школи. Це сукня, зачіска, на подарунки вчителю і директору. Голова батьківського комітету вже заздалегідь всіх сповіщає і трясе нас як «грушу» вибиваючи, як справжній колектор борги для вирішення питань на випускний.

Шкільний чат не відстає і постійно сповіщає бридким сигналом про нові вимоги всіх і вся, а сил читати сто з гаком повідомлень в день абсолютно немає, і звідки взяти стільки вільного часу? Віддаю перевагу телефонувати безпосередньо, хоча мені неодноразово вказували, що чат для того і створений, щоб я нікого особисто не турбувала. Внісши всі необхідні записи, налила собі каву, поклала одну ложку цукру, намагалася цілком обійтися без нього, але ніяк не виходить, тому просто збавила порцію.

- Мамо, а ти чого, так рано тут сидиш? — у двері протиснулася голова Аліски.

- А ти чого, сама піднялася, ще півгодини до сигналу будильника?

- Сама не знаю, сонце крізь штори прямісінько в очі світить, а що це у тебе - кава? А мені дуже хочеться чаю.

- Став чайник, йди вмивайся — подивилася доньці вслід і зараз же згадала, про що хотіла її запитати, коли вона прокинеться. - Алісо, а як я опинилася в ліжку? Я пам'ятаю мене, проводжав наш сусід, і я ніби як заснула у нього в авто, а далі провал. - Аліса насторожено подивилася на мене, її турбували репліки про мою пам'ять, особливо, коли я висловлювалася, що не пам'ятаю чогось.

- Мамо, так тітка Віра тебе довела і поклала і піжаму вона сама взяла в твоїй шафі.

- А ти сама більше нікого не бачила?

- Ні, нам подзвонили в двері і все.

- Не знала, що тітка Віра така сильна — і подивилася пильно на доньку.

- Так, ми їй допомагали... - швидко з відповіддю відгукнулась Аліска.

- Гаразд, йди, а то кава холоне. Поквапся, якраз є час спокійно вмитися, і раковину не треба ділити з Оксанкою влаштовуючи бійку з самого ранку.

Відпила ще декілька ковтків, підійшла до холодильника і відкрила дверцята. Окинула поглядом його вміст: планування б мене дуже врятувало, але ніяк не можу себе змусити наперед продумувати меню на день або більше. Ну, що ж, сьогодні викручуся омлетом з печерицями, а на завтра подумаю в обідню перерву, чим ще урізноманітнити сніданки для дівчат.

Оксанка, пройшла злою і роздратованою на кухню.

- Не хочу сьогодні йти в школу! - і тупнула від злості ногою по підлозі. - Хочу спати!!!

- Оксанко, донечко, не можна просто не ходити... Тим більше тобі ж подобається вчитися у школі, та й Катюшка буде чекати!

- Не чекатиме! - ще більше насурмивши маленькі брови, присіла на край табуретки донька. - Ми з нею посварилися!

- Як посварилися, та ви ж з нею з самого дитсаду разом?! Що знову не поділили?

- Хлопчика! - тут я поперхнулася кавою, гуща затекла прямо в горло, що навіть відкашлятися не встигла.

- Що ж це за хлопчик? - ледве відкашлялася і подивилася на Оксанку.

- Сергій з паралельного класу. Мамо він такий гарний! - вже більш мрійливо вимовила донька. - Я перша закохалася в нього, а Катька повторює за мною!

Ну, що сказати, я перебувала в шоці, як швидко ростуть діти! Здавалося, зовсім нещодавно я дівчиськом страждала за однокласником. Це було нерозділене кохання, я дуже страждала від того, що не подобалася йому.

Аліса на відміну від молодшої у мене більш розважлива і розуміюча, іноді слухаю її, і хочеться додати в неї трохи легковажності молодшої. А Оксанка ж навпаки, вічно літає в хмарах і до багатьох речей ставиться дуже несерйозно. Але які вже є, нічого не змінити. Мої чергування виривають мене дуже з процесу виховання власних дітей, я вже не раз поривалася шукати альтернативу своїй зайнятості. Але піти в приватну клініку, це позбутися практики, а практика хірургу, ой як потрібна! Переучуватися, на пластичного хірурга, то ж буду точно так же пропадати на роботі, «шило на мило» одним словом. Як білка в колесі, біг по замкнутому колу, і виходу поки не бачу. Хоча іноді здавалося, що рішення було і мене влаштовувало воно, тільки я не пам'ятаю, що конкретно я встигла для себе вирішити, колись.

До роботи дісталася напрочуд швидко, шкода тільки з Вірою сьогодні не побачуся - у неї вихідний. Швидко накинула халат і переглянула картки своїх пацієнтів, як в кабінет влетіла, Світлана.

- Христино Олегівно, вас терміново в операційну! Черепно-мозкова травма, дитині п'ять років, після ДТП.