Глава 5

На подив проблему з відсутністю світла злісний порушник спокою вирішив досить швидко. Віра зголосилася посидіти з дівчатками до мого приходу. Через двадцять п'ять хвилин, мій нестерпний сусід супроводжував мене до авто.

За весь час наших сутичок, я жодного разу не замислювалася над його матеріальним достатком. Складно оцінити людину, коли він весь час попадається на очі напівоголений. Очікувала побачити, щось не дуже серйозне і не дороге. Мене хвилювало тільки одне питання: доїхати якомога швидше і встигнути на ювілей.

«Сподіваюся, у нього в авто хоча б чисто, інакше моїй пудровій сукні прийде кінець!»

- Ви проходьте, - він вказав рукою в бік чорного позашляховика.

«А він не такий простий, як здається на перший погляд...»

Сусід галантно відкрив двері і взяв мене за руку, акуратно саджаючи на пасажирське сидіння, немов я була справжньою принцесою, а його автомобіль - казковою каретою. Настільки трепетна увага до моєї персони, мене спантеличила, враховуючи наші постійні сутички.

- Вельми дякую! Ви просто не уявляєте, як мені допомогли! - розправила долонею край сукні, з-під опущених вій непомітно спостерігаючи за водієм. У його погляді плескалася непідробна цікавість, здавалося, ще мить і він доторкнеться до мене рукою.

«З чого б це раптом, подібна увага?»

- Ви щось хотіли запитати? - затамувала подих, і рішуче подивилася на нього.

- Вибачте, але думки я читати не вмію. Був би вдячний, якщо б ви назвали мені адресу, куди вас все-таки везти?

Оце ж треба було так виставити себе на посміховисько. Про що, я тільки думала?! Вічно, ця жіноча риса, все додумувати.

- Вам знайома садиба Краснопільських? - стежила за його реакцією, а заодно хотілося перевірити наскільки він ерудована людина.

Перше враження не завжди буває правильним і зараз захотілося довести собі, що я помиляюся.

- Так ви запрошені на св’ято, присвячене обласній лікарні? - авто плавно рушило з місця, і я трохи заспокоїлася.

- Чесно кажучи сама здивована, що отримала запрошення цього року. Як правило в числі запрошених «кращі з кращих». Не вважаю себе видатним лікарем, а просто виконую свій обов'язок. Хоча навряд чи б це у мене добре виходило, якби я по-справжньому не любила свою професію. Ніколи не було бажання стрибнути вище своєї голови.

- Що ж це виходить... Ви недоцільна людина і задовольняєтеся малою часткою? - знайома посмішка, торкнулася куточків його губ.

- Навіщо ви так? Ви неправильно розумієте значення цього слова, це не тільки бажання зайняти краще місце під сонцем, або досягти неймовірних висот.

- Я не згоден! Цілі для того і ставлять перед собою, щоб їх досягати, і чим складніше йти до неї, тим цікавіше цей шлях. До речі, за весь цей час ми так з вами не познайомилися?! Якось не звично спілкуватися з безіменною людиною – різко натиснув на сигнал гудка через Газель, що підрізала нас.

- Христина... А як ваше ім'я? - подивилася на нього з викликом.

Дивна особа, під час наших з'ясувань він мені здавався нахабним і занадто самовпевненим. Зараз же його ніби підмінили, і автомобілем керувала зовсім інша людина.

Не варто зараз показувати характер і наполягати на своєму. Посиджу тихо, побуду милою ще трохи, а то ще ненароком висадить з авто на півдорозі.

- Михайло, - і знову цей уважний погляд. - Вас, щось збентежило?

- Дивно, але мені здається, вам це ім'я зовсім не підходить! Вибачте, якщо зачепила, це не моя справа.

- А ось вам, ваше ім'я личить, і навіть дуже. Христино, я правильно зрозумів, що ви діючий лікар?

- Я дитячий хірург — вирішила уточнити. - Мені подобається моя робота, хоча, звичайно і негативу вистачає.

- А ви чим займаєтеся? - зараз у спокійній атмосфері, подумала про те, що зустрінься ми за інших обставин, він би мені сподобався і викликав симпатію. Запанувавшу ідилію порушив телефонний дзвінок.

Михайло потягнувся до смартфону, що лежав в поглибленні біля коробки передач, швидко змахнувши блокування екрану рукою.

— Слухаю... Так зрозумів я, зрозумів... Тату не хвилюйся, угода відбудеться! Я розглянув проект і звірився з виділеним бюджетом. Реставрація займе близько року, якщо нас не посунуть за термінами. В іншому як?. У мене все як і раніше, все без змін... Я вірю, що все не марно і складеться як треба - але поки зрушень немає. Давай іншим разом, мені зараз не дуже зручно говорити, я за кермом і не один.

Відчула себе не в своїй тарілці, що стала причиною, яка заважала, йому продовжити розмову з батьком.

- Я архітектор, працюю у фірмі тата його правою рукою, хоча мені більше подобається «творча частина» цього бізнесу.

Не помітила, як автомобіль сповільнило хід, і ми під'їхали до садиби.

- Ну, що ж, ось ми і на місці... Дякую, ще раз, що підвезли!

- Ви знову мені подякували... - він швидко вийшов і обігнув позашляховик, - Такими темпами я вас запишу в свої шанувальники, я дуже добре відчуваю людей, — підморгнув мені, закриваючи дверцята авто. - Якщо будуть проблеми з таксі на зворотному шляху, телефонуйте, я вас підвезу.

- Ні, дякую, не хочеться бути залежною, – посміхнулася і попрямувала в бік входу.

Садиба Краснопільських перебувала на реставрації п'ятнадцять років. Ще коли я була дівчинкою, мені часто доводилось прогулювалася повз неї з мамою. Поки не з'явилися меценати, які вирішили відродити культурну спадщину. Сама садиба була невеликою, але її величність відчувалася в кожній фресці і колоні з ліпниною. Фасад садиби прикрашали каріатиди, верх біля даху розділений поребриком.

На вході я показала запрошення, сотні софітів висвітлювали це чудове спорудження з боку вулиці і приглушене світло мерехтіло яскравими відблисками у вікнах. Пройшла всередину і завмерла. Килимові доріжки лягали на мармурові сходинки, що йдуть вверх на другий поверх, в центрі стелі витвори художників того часу, уздовж сходів, стоять високі свічники, що нагадують лицарів, які охороняють замок. Замилувавшись всією цією пишністю відразу і, не розчула, що мене хтось покликав. Розвернулася на оклик і побачила, що на зустріч, мені йшов завідувач відділенням дитячої гастроентерології - Семен Прохоров. У нашій лікарні він так само нова людина, як і я, на зовнішність вельми милий, але дуже своєрідний. Подумки охрестила його «дволикий Янус», і це я ще м'яко висловилася.