Глава 2

Чергування видалося сьогодні відносно спокійним. Нічні особливо не подобалися, так як дівчаток в такі дні залишала з нянею і часто ми були в розлуці. Довго наважувалася на цей крок, все ж чужа людина і передоручати їх для мене було дуже складно. Не знаю, що роблять інші мами зі своїми емоціями, у яких діти під постійним наглядом сторонньої людини. Може я ненормальна? Розумом все розумію, що в цьому немає нічого поганого, але ж дітей в магазині не купиш...

Я згадала, що коли була вагітною Алісою, скуповувала журнали про пологи, хвилювалася за всі аналізи, і кожного разу нервувала, відвідуючи гінеколога. Сама ж дитячий лікар, нехай і хірург. У цій професії бачила себе з дитинства, усі гарні ляльки, йшли нещадно під ніж, на день у мене відбувалося по три «операції» з порятунку життя ляльок, так і виросла з твердим переконанням, що буду рятувати дітей.

— Христино Павлівно, там по «швидкій» привезли дівчинку, пройдіть в приймальне відділення, — медсестра квапливо проговорила і вже розвернулася до виходу.

— Дякую, через хвилину підійду.

Прийшла в приймальню. Молода жінка сиділа на кушетці з дівчинкою, у якої була замотана бинтом рука.

— Доброї ночі! — подивилася на матір із заплаканою дитиною. — Світлано, що у них?

— Некроз і висока температура, — медсестра повернулася заповнювати карту.

— Лікарю, донька прищемила дубовими дверима в школі руку. У стані шоку, не змогла відкрити самостійно двері і висмикнула руку з дверної щілини. У травмпункті їй поставили відкритий перелом фаланги вказівного, - жінка стримувала підступаючі сльози в очах і ніяк не могла вгамувати дрібне тремтіння в руках.

— Як твоє ім'я? — звернулася до дівчинки.

— Маруся... — із застиглим болем в очах вона подивилася на мене.

— Не бійся, я зараз, просто огляну твою травму. Маруся кивнула і неохоче простягнула руку.

Розгорнула бинт і прийшла в жах! Дівчинці провели операцію в травмпункті, відрізали зламану фалангу повністю, і видаливши нігтьову пластину, загорнули шкіру, прошивши грубими нитками і понівечивши вказівний палець.

— Який же м'ясник, взявся за таке? Руку можна було не оперувати... Якби її відразу до нас привезли, я б змогла зупинити кров, видалити нігтьову пластину і накласти звичайний гіпс. Ми б обійшлися без цього жаху!

Мене лякало, що у дівчинки почався некроз шкіри, а це могло привести до зараження крові, і подальшого видалення вже не пальця, а самої кисті руки.

— Їй потрібна, термінова госпіталізація! Для цього потрібна ваша згода, — подивилася на жінку, і та не змогла стриматися розплакалася. Марусі вже одинадцять років, тут вона повинна знаходитися одна, розклад відвідувань я вам зараз видам.

— Лікарю, ну як же так, як же одна?! Адже вона ще зовсім дитина... — схлипуючи вимовила мама Марусі.

Довелося відвести жінку вбік.

— Ви розумієте, зараз мова йде про її життя! Зараження крові — це не жарти, а некроз шкіри це вже підтверджує. Ми зробимо необхідні аналізи, результати я буду вже знати з ранку, приходьте на десяту годину, якщо не буде термінових операцій, я вам все детально розповім.

— А зараз, поверніться додому. Вам потрібно виспатися і зібрати для доньки речі. Госпіталізація може затягнутися на кілька тижнів.

— Дякую, лікарю...

Жінка втомлено і відсторонено відійшла від мене, пройшла в бік медсестри для оформлення карти.

Мене вразила лікарська недбалість, як лікар зважився на подібне без батьківської згоди! Якщо мати захоче судитися з колегою, то у неї для цього є вагомі підстави…

***

Вранці після чергування обов'язково дзвоню своїм дівчаткам.

— Алісо, доброго ранку! Як ви, сонечко? Слухалися, Ніну Федорівну?

— Мамо, а що у нас є вибір? Вона хоча б краще, ніж та гримза, що раніше була: не нудна і навіть іноді розповідає цікаві історії.

— Так, — подивилася на годинник, — щось ми заговорилися! Давай допоможи Оксанці, зібратися і швидше в школу, а я постараюся бути ближче до обіду. — Їжа в холодильнику, розігрієте і поснідайте обов'язково!

— Знаю, не маленька! — донька як завжди пирхнула і кинула трубку.

Ох вже, цей перехідний вік! Ніяк не можу запам’ятати, що вони не зовсім вже малі діти. Та й сама частенько в дитинстві подібним чином розмовляла з батьками... Якщо чесно, мені не особливо дозволяли суперечити. І в думках не було, взяти подібну поведінку за постійну основу.

Ну що ж, недарма кажуть: «Поки сама не станеш матір'ю, не зрозумієш». Зараз багато моментів, відкрилися з абсолютно нового для мене ракурсу. Я не завжди була згодна зі своєю мамою, і тільки зараз зрозуміла, як я помилялася і не розуміла її хвилювань.

***

Світлана поклала на край столу результати аналізів Марусі. Нічого втішного — терміново були потрібні антибіотики пеніцилінової групи - цього «добра» вдосталь, а ось гель для швидкого загоєння відкритих ран, у нас в списках ліків не був...

Доведеться, як зазвичай «на вушко», пояснювати батькам, про вимушені вкладення в лікування, за полісом багато медикаментів не доступні. У такі моменти, накриває безсилля, що є хороші препарати, які можна використовувати для лікування, але немає можливості їх призначити на безкоштовній основі.

Повернулася додому вже ближче до обіду. Доньки сиділи вже в кімнаті, виконуючи домашню роботу, добре хоч сьогодні не було ніяких секцій і гуртків.

— Алісо, Оксанко, ви як? Пообідати встигли, або як зазвичай полінувалися розігріти їжу?

— Мамо, уявляєш! Оксанка так перейнялася домашнім господарством, що навіть посуд сама вимила, все хотіла тобі допомогти!

— Оксаночко, яка ж ти у мене молодець! — підійшла обійняла доньку за плечі і поцілувала в щоку. Старша донька ревно блиснула очима в наш бік.

«Боже, куди подітися! Знайшла до кого ревнувати - до рідної сестри».

Притягнула до себе і її, поцілувавши в іншу щоку.