6

Аліса сидить кілька хвилин і просто дивиться в повітря, де щойно розчинився Купідон. Струшує головою, проганяючи марево і береться до роботи. Прибирає в квартирі, миє підлогу, пере білизну, змінює постіль. Вона завжди так робить, коли хоче відволіктися від думок. Фізична праця гарно прочищає розум і повертає відчуття контролю.

Телефон озивається мелодією вхідного дзвінка. Аліса бере його і дивиться на екран. Денис.

Серце падає в п’яти, у голові туман, думки плутаються. Палець зависає над екраном. Не можна. Не сьогодні. Вона вирішила його розлюбити. А для цього треба дотримуватись правил — жодних контактів до кінця доби. Вимикає звук і кладе телефон на тумбу.

Залишає телефон у спальні, йде до вітальні і вмикає телевізор. Треба відволіктися.

Аліса клацає пультом, перебирає канали один за одним. На всіх каналах романтичні комедії і любовні передачі. Не просто так, сьогодні ж День закоханих, всі святкують. І не їхня вина, що її серце розбите. Світ навколо не зупинився, Земля не зійшла з орбіти. Все йде так, як і було до цього. Тільки вона не святкує цей день, а намагається просто його пережити. Завтра буде легше. Вона розлюбить. Зможе. А якщо ні? Якщо зілля не спрацює? Що тоді? Та ні, — відмахується від своїх надокучливих думок, — Вона все зробить як слід і кохання мине, розтане, розчиниться, зникне, як сніг навесні.

Телефон у спальні знову оживає. Аліса здригається, стримує порив схопитися і відповісти. Робить звук на телевізорі гучніше.

Чого він їй телефонує? Навіщо? У нього ж дівчина вдома. Гарна, усміхнена. Його. А раптом щось сталося і йому потрібна її допомога? — Сумніви точать її. Вона жене їх геть. Не можна. Інакше магія не спрацює.

Телефон замовкає. Аліса прислухається чи не надходить ще один дзвінок. Ні, зі спальні більше ані звуку. Прикладає руку до грудей, відчуває долонею, як колотиться її серце. Глибоко дихає і намагається сфокусуватися на фільмі, там якраз головний герой з великим букетом троянд дзвонить у двері головної героїні. Дззеееень. Дзеееень. І звук такий, як у її дзвінка. Чи це в її двері дзвонять?

Аліса робить звук на телевізорі тихіше і прислухається. Таки в її двері дзвонять. 

— Кого ще нечиста принесла? — бурчить Аліса собі під ніс і йде до вхідних дверей. Тихо крадеться, щоб не видати своєї присутності і виглядає у вічко. Денис!

Коліна слабшають, ноги підкошуються, серце калатає в горлі. Вона закриває рот рукою, щоб не відгукнутися.

— Алісо, я знаю, що ти вдома, — Денис вже стукає у двері, — Я чув твій телевізор.

Не можна говорити. Аліса стоїть тихо. Серце стукає так голосно, що здається, Денис його чує через двері.

— У тебе все добре? — стук у двері повторюється.

Не можна відповідати. Інакше магія не спрацює, — крутить в голові Аліса як мантру.

— Просто скажи, що у тебе все гаразд і я піду, — просить Денис.

Не можна. Не можна. Не можна.

— Тоді я викликаю МНС, — впевнено говорить Денис.

Не треба, Денисе. Навіщо ти так? Чому саме зараз? — несеться в голові вихор з думок, плутає всі плани. Аліса відмикає двері і прочиняє їх. 

Магія не спрацює. Все пропало. 

— Не треба МНС, — каже Аліса і відчиняє двері ширше, — У мене все добре.

— Я завадив? — Денис заглядає в квартиру, тримаючи одну руку за спиною.

— Ні. Просто телевізор на великій гучності, — Аліса знизує плечима.

Денис кілька секунд розглядає її обличчя, а тоді дістає з-за спини букет червоних троянд і велику шоколадку.

— З Днем Святого Валентина, — простягає подарунки Алісі.

Вона розгублено кліпає очима. Ковзає поглядом то на букет, то на його обличчя. Він робить крок уперед.

— Я хотів сказати, що ти мені подобаєшся. Дуже, — він ніяковіє, кров приливає до його щік, — І покликати тебе на побачення. Але…

— Але? — Аліса підштовхує його до продовження розмови.

— Приїхала моя сестра і я цілий день провів з нею. Вже пізно?

— Що пізно?

— Для побачення, — пояснює Денис.

Аліса нарешті приймає букет з його рук, занурює у нього свій ніс, втягує аромат троянд. Він слабкий, але пелюстки ніжні. Невже вона йому подобається? Це ж треба, сестра. Просто сестра! А вона собі вже такого надумала-накрутила. Ледь не розлюбила.

— Не пізно, — Аліса усміхається, притискає букет до грудей, — Заходь. Будемо чай пити.

Аліса робить крок вбік і Денис заходить всередину. Її серце гучно стукає, але тепер від передсмаку, а не від суму.

— Дякую за букет. Дуже мені подобається, — каже Аліса і ховає погляд в квітах, — І ти теж мені подобаєшся.