5

— Ось, тримай, — Купідон ставить зламану стрілу у чашку, сипле туди сушені трави, що приніс з собою. Заливає все окропом з чайника.

Аліса з недовірою спостерігає, як ангелок вправно змахує крилами і готує чай-зілля. Кілька хвилин тому він знову з’явився на її кухні і одразу перейшов до дій.

— Оце й усе? — Аліса нюхає чай. Він пахне перцевою м’ятою і гілочками малини. — Випити і одразу любов мине?

Купідон сідає на той самий стілець, що і вранці. Підпирає рукою підборіддя.

— Я не знаю напевне, — знизує плечима, — Але так мені сказали там, — вказує пальцем на стелю. — Я ж казав тобі, що я на стажуванні? Тож досвіду у мене не багато. Тільки теорія, жодної практики.

Аліса дмухає на кип’яток, не наважуючись зробити ковток. Але вона наважиться. Обов’язково. Лише нехай чай трохи охолоне, щоб не обпекти в роті.

— Мій куратор страшенно здивувався моєму питанню… тобто твоєму проханню. Ніхто ще не просив такого. — Купідон схиляє голову набік, — Кохати й справді так нестерпно?

Аліса ставить чашку з чаєм на стіл і заправляє пасмо волосся за вухо. 

— Ні, кохання це прекрасно, — вона зітхає, — Але ти мрієш, уявляєш, відчуваєш… А потім дізнаєшся, що він теж мріяв… Тільки не про тебе. І всі твої мрії залишаться тільки мріями. Це як, знаєш… Як наче стоїть тарілка з тістечками перед тобою, а з’їсти ти їх не можеш.

— Тістечка? — перепитує Купідон, згубивши суть розмови.

— Ех, про що це я. У тебе ж там — вона поплескує його по животі, — Повно любові. Пам’ятаю.

Аліса торкається до чашки — вона ще гаряча, проте вже не обпікає. Обіймає її обома долонями, робить глибокий вдих, потім видих. Позирає на Купідона, який спостерігає за нею з іншого боку столу.

— Ну що ж, прощавай, любов, — видихає і робить ковток.

Чай гарячий, терпкий і пряний. Смак перцевої м’яти пощипує на язиці, а сушених гілочок малини — трохи гірчить. Але в цілому букет для чаю доволі пристойний. Аліса робить ще один обережний ковток. В горлі утворюється грудка. Заледве його ковтає. Після третього ковтка ставить чашку на стіл і відсовує.

— Ні, ні, ні. Треба все допити, — каже Купідон, — Тільки обережно, дивися, щоб стріла в око не втрапила.

Губи Аліси розтягуються в сумній усмішці. Вона підсовує чашку ближче до себе.

— Чай дуже ароматний і смачний. Але він зовсім не солодкий. А я люблю чай з цукром.

— То чого одразу не сказала? — питає Купідон і дістає з шафки цукорницю.

— А що, так можна було? — питає Аліса, — Я думала, як зілля відворотне, то має бути паскудним на смак.

Купідон сміється.

— Ти все чогось поганого чекаєш, то й не наважуєшся спробувати. — Купідон насипає їй одну ложку цукру, — Досить цукру? Чи ще?

— Ще одну, — Аліса отримує ще трохи солодкого в чай, — Дякую. Я думала, що тоді зілля не матиме сили, то й не питала.

— Можна ж просто спитати. Що може статися гірше, ніж те, що вже є? Чай і так не солодкий, — Купідон ставить цукорницю на місце.

Аліса допиває свій чай і споліскує чашку під краном.

— А стрілу куди? — тримає в руках дві половинки стріли.

— Давай я заберу, — Купідон бере з рук Аліси стрілу, — Здам у канцелярію, там розберуться.

— Ну все, мені пора, — посилає їй повітряний поцілунок, — Шкода, що не допоміг з коханням. 

— Ти допоміг. Дякую, — Аліса усміхається ангелочку.

— А. І це. Ледь не забув, — додає Купідон, — Щоб зілля подіяло як слід, тобі не можна з Денисом ані говорити, ані бачитися до кінця доби. Все бувай. 

— Я тебе ще побачу? — питає Аліса і тягнеться рукою до ангелочка, який завис у повітрі.

— На жаль, ні, — він усміхається, — Тепер все в твоїх руках. Щасти тобі!

Купідон складає долоні сердечком і розчиняється в повітрі. Дрібні іскри повільно осідають, зникаючи, мов марево.

Аліса сідає на стілець і зітхає. Завтра закінчаться її страждання-зітхання, а сьогодні ще є кілька годин помріяти про Денисові обійми і поцілунки. Мріяти ж Купідон не заборонив.