2

Ангелок зустрічає Алісу сидячи на стільці і мотляючи ногами в повітрі.

— Ну давай, розповідай що там у тебе за біда, — нетерпляче постукує пальчиком по столу.

Аліса часто кліпає, струшує головою. Ніби й досі не вірить, що все відбувається насправді.

— Знову не віриш? Ну, хочеш, я тебе вщипну? — каже купідон і протягує руку зі стиснутими пальчиками.

— Не треба, — вигукує Аліса, але все ж торкається ангелочка. Він м’який на дотик, пір’ячко на крилах легке і пухнасте. Білі кучері виблискують у світлі люстри. — Хочеш чаю?

Купідон закочує очі під лоба. 

— Вам людям тільки аби щось їсти чи пити. Давай краще перейдемо до справи.

— А ти що, не їси?

— Ні. У мене немає отих ваших тельбухів всередині. І мені не потрібна їжа.

— А що ж у тебе всередині? — Аліса підсовує стілець і сідає поруч з Купідоном.

— Любов! — з гордістю заявляє ангелок, вкотре струшує білими кучерями і випинає груди, — Чиста, справжня любов. І нічого більше мені не треба.

Аліса мимоволі усміхається. Це так мило.

— А як ти… — Аліса знову намагається розпитати щось у Купідона.

— Годі про мене, — він її перебиває, — Давай вже розказуй, що там за Денис.

Купідон ставить лікоть на стіл і долонею підпирає підборіддя. Готовий до уважного розбору справи. Щоки Аліси вкриваються рум’янцем при згадці про Дениса, вона відводить погляд на вікно, зустрічаючись зі своїм відображенням в темному склі.

— Денис… він такий… — Аліса заплющує очі, сором’язливо відвертається впівоберта, — Він хороший дуже. І красивий. Очі у нього такі… темно-сірі, коли хмарна погода і світлі, наче ртуть, коли сонячно. А коли він усміхається, то видно ямочки на щоках. А губи його…

— Стривай, — зітхає Купідон і торкається руки Аліси, — Ти мені розкажи в чому проблема. Ну, чи він далеко живе, чи має якесь інше кохання? Бо якщо вже закоханий, то можуть виникнути проблеми!

— Я не знаю, — погляд Аліси згасає, руки опускаються на коліна. — А ти можеш там спитати? — вона тицяє вказівним пальцем вгору.

— Це конфіденційна інформація, — серйозно говорить Купідон, — Як то воно, а, купідонська етика.

— Шкода, — зітхає Аліса, — Значить, ти не зможеш мені допомогти? А я вже розмріялась.

— Та зможу ж, чого ні, — Купідон поправляє стрілу за спиною, — Тільки спочатку треба розвідати обстановку, все зважити. Інакше ти можеш втратити свій шанс отримати допомогу любовної канцелярії. 

Аліса завмирає.

— Назавжди? — рукою хапається за серце.

— Назавжди, — Купідон киває на підтвердження своїх слів, — У нас все строго – одна стріла на одну закохану душу.

— А скільки у мене є часу? — питає Аліса.

— Ну, завтра день закоханих і наша магія найсильніша, тож у тебе доба на все. І заради бога, зроби щось з оцим, — він проводить рукою в повітрі біля її голови, закутаної рушником, — А то з цим кублом однієї стріли буде замало.

Аліса мимохіть кидає погляд в темне вікно. Таки має рацію Купідон, з цим треба щось зробити.

— Ну все, я повернуся на світанку, — купідон здіймається в повітря, махає маленькими крильцями, розганяє блискітки в повітрі, — А ти поки думай.

Зникає, мов і не було його тут. Тільки блискітки в повітрі виблискують, наче чарівний пилок.

Ох, і як же це вирішити до ранку. 

Одна доба. Одна стріла. Один шанс.

Аліса уявляє Дениса — його усмішку, ямочки на щоках.

Вона не може його втратити. Серце стискається при одній лише думці про це. 

Навіть якщо він у когось закоханий… варто ризикнути. Хай і змарнує шанс, зате знатиме напевне. Краще спробувати і програти, ніж так і не наважитись.