1

Аліса занурюється в гарячу воду з пінкою поверху і вмощує голову на стінку ванної. Заплющує очі. М’яка піна ніжно ковзає по шкірі при кожному коливанні води. Тьмяне світло від нічника у формі свічки повільно танцює на кахельних стінах..

От би Дениса сюди зараз. Його поцілунки на шиї, дихання за вушком. Його довгі пальці, що пестять плечі. Може б він і прийшов до закоханої Аліси, але про те, що на нього тут чекають він і гадки не має. Якби ж то наважитися і нарешті зізнатися йому! Та Аліса вже понад рік не наважується. Вітається при зустрічі, а далі язик, мов занімілий, прилипає до піднебіння і слова застрягають в горлі.

— Якби мені якогось помічника, щоб допоміг влаштувати любов, — вголос зітхає Аліса і здуває пінку з долоні. — Якби я знала, що він до мене не байдужий, то певно змогла б зізнатися йому і зробити перший крок.

Складає долоні човником і зачерпує шапку з піни. Розглядає різнокольорові переливи на бульбашках. 

— Де ж ти, мій Купідоне? — зітхає голосно, пінка в долонях коливається, — Взяв би свої любовні стріли і вполював би моє кохання! І було б всім щастя.

Набирає повні груди повітря, заплющує очі. Під повіками бачить образ Дениса, його усмішку, сірі очі, родимку над лівою бровою. Дмухає з усієї сили на піну, наче задуває свічки на іменинному торті. Пінка розлітається клаптями по ванній кімнаті, потрапляє на Алісу. Очі печуть, вона тре їх руками. Печуть дужче. 

— От, бляха, навіть помріяти нормально не можу! — спересердя ляскає долонею по воді, та розхлюпується на підлогу, — Не бачити мені любові, як зараз нічого не бачу. Тільки в очах щипає.

Тягнеться до умивальника, верхня половина тіла виковзує з води і шкірою одразу проходиться холодок. Намацавши кран, набирає повні долоні води і змиває піну з очей.

— Кхм-кхм, — тоненький голосок прокашлюється, — Ти б прикрилась чи що.

В повітрі зависають дрібні іскорки, кімната наповнюється ароматом конвалій. Аліса миттю сповзає під воду, ховаючи свої принади під густою піною. Тіло сковує, вона крутить головою навколо аж поки не спотикається поглядом об маленького білявого ангелочка.

— Ти хто? — питає Аліса, намацавши пляшку шампуню для самооборони.

— Як хто? Купідончик я, — малий сів на край ванни і звісив ніжки. Його крильця акуратно склалися за спиною, прикривши лук і стрілу.

— У мене температура? — Аліса приклала мокру руку до лоба, — Точно! Я марю.

— Навіщо кликала тоді, якщо не віриш у мене? — обурився Купідончик, — Ти, між іншим, у мене перша.

— В якому сенсі перша? — очі Аліси округлилися ще дужче.

— Перше моє завдання, — Купідончик зачерпує долонькою воду і бризкає Алісі в обличчя, — Можна сказати, що ти випросила мене в любовній канцелярії.

— Я? Я нікого нічого не просила.

— А оце: де ж ти мій Купідон… — починає ангелок.

— Все, все, досить, — Аліса затуляє вуха руками. Невже справді випросила? Чи то замріялася просто? Чи це просто сон.

— Ай, — кричить, вщипнувши себе за руку, — Боляче. Справді не сон.

— Ми так і говоритимемо у ванній? — питає ангелок, струсивши білими кучерями, — Чи може ти одягнешся і поговоримо деінде?

Очманіти. Купідон. Справжнісінький. Невже небеса нарешті виявили прихильність до неї і послали помічника. Це ж тепер що? Тепер Денис зможе закохатися у неї? Її губи розпливаються в мрійливій усмішці.

— Слушне зауваження, — погоджується Аліса і вказує Купідону на двері, — Почекай мене на кухні, я зараз одягнуся.

Купідончик здіймається у повітря, дрібно змахує крилами і залишає Алісу одягатися.

— Давай тільки швидше, не зволікай, — долинає з-за дверей, — Я тут не надовго!