3

-Я сам її наздожену.

Його слова, наче холодний душ, змусили мене прискорити крок. Він ішов за мною. Я відчула це. Я бігла, не розбираючи дороги по вуличках Каменярева, серце калатало в грудях, мов пташка в клітці. Провулок вивів мене на більш освітлену вулицю, але це не давало полегшення. Він був десь поруч.

Я озирнулася. Нікого. Лише порожня вулиця, освітлена мерехтливими ліхтарями. Але я знала, що він там. Його магія, його присутність – це не те, що можна просто так побачити. Це відчувається. Проникає в саму душу.

Чому я?- думала я, намагаючись втекти від вампіра. – Чому саме я стала свідком?

Мої думки плуталися. Я була просто студенткою, відьмою-початківцем, яка мріяла про нові туфлі. А тепер я втягнута в якусь небезпечну гру, де ставки – моє життя.

***
Роман минав провулки за провулками тихо, як тінь.

Я ніколи не бігав за жінками. Вони приходили самі – або я приходив тоді, коли вже не було кого рятувати. Але зараз…
Зараз я ішов за нею.

Я відчував її магію так, ніби вона прошепотіла мені на вухо, де вона.

-Утікла, - пробурмотів я роздратовано.- Відьма.

***
Я звернула за ріг, сподіваючись сховатися в лабіринті вузьких вуличок. Але він був на крок попереду. Чортова вампірська швидкість.

-Ти не втечеш, Орисе, - прошепотів його голос, наче вітер, що проноситься повз. – Ти – моя. І ти підеш зі мною.

Я зупинилася, відчуваючи, як ноги підкошуються. Він стояв переді мною, його обличчя було освітлене місячним світлом. Його очі, все ще палаючі кольором зелені і золота, тепер здавалися мені не такими вже й страшними. В них була якась дивна привабливість, якась таємниця, що вабила мене.

-Не наближайся, - сказала я, намагаючись звучати впевнено. -Я не піду з тобою.

-Не можу, - відгукнувся він. –Ти не уявляєш, що на тебе полює.

-А ти хто тоді? Мій лицар без запрошення? – з викликом кинула йому.

-Захисник без вибору, - тихо відповів.

Я хмикнула, зробила крок назад, але не встигла озирнутися, як його рука схопила мене за зап'ясток.

-Відпусти! – шиплю.

-Заспокойся, - він нахиляється ближче, очі зосереджені на мені.-Якщо не я тебе знайду – знайдуть вони. І тоді не буде що рятувати.

-Вони? Хто вони? І чому я маю вірити тобі? – я смикаю руку, але марно. Його дотик був холодним, як зимовий вітер, але водночас обпікав, мов розпечене залізо.

-Бо я не хочу тебе втрачати, - роздратовано кинув він.

Мить мовчання. Я зустріла його погляд. Той, хто звик контролювати всіх, зараз  виглядав, ніби контролює себе з останніх сил.

-Якщо ще раз доторкнешся без дозволу, - прошепотіла я, нахилившись ближче, - я тебе виштовхну з цього міста. Прямо через стіну.

Він ледь усміхнувся.

-Домовились. Але спершу – я доведу тебе в безпечне місце.

І поки я намагалася сперечатися, він пустив магічний потік  по моїй руці. По тілу пробіг розряд, не біль, а дивне відчуття, ніби мене пронизує невидимий потік енергії. Його магія, сильна і давня, огорнулася навколо мене, як шовкова стрічка, але водночас задушлива. Дихання сповільнилося, серце, що шалено билося, заспокоїлося, наче занурилося в глибокий сон. Повіки стали важкими, і я відчула, як провалююся в темряву.

Роман підхопив її на руки, перш ніж дівчина встигла впасти.

-Чому ти така… вперта?- сказав я низьким і хрипким голосом.

Я роздивлявся її риси обличчя: вперте підборіддя, рожеві вуста з повненькою верхньою губою, легкий рум’янець на гладких щічках, довгі вії, що приховують блакитні очі, нахмурені брови. Її руде волосся, що розсипалося по моїому чорному одягу. Ланцюжок з кулоном у формі місяця на довгій дівочій шиї, безліч браслетів з амулетами на руці. – Ти ж просто юна відьма. Але в тобі є щось… щось, що дратує мене до глибини душі.

Мої слова були суперечливими. Дратує, але водночас… Я нахилився ближче, вдихаючи її запах.

Зірки над головами, які до цього були тьмяними, раптом спалахнули яскравіше, ніби хтось увімкнув невидимий прожектор. Вони сяяли мов діаманти на чорному оксамиті, і їхнє світло падало на нас.

Я відчув це світло. Мій погляд піднявся до неба, а потім знову повернувся до дівчини. В моїх очах з’явилося щось нове, крім роздратування. Це було… здивування.

Я притиск міцно до грудей Орисю, але не грубо. Руки, хоч і холодні були надійними. Я рішуче ніс її у темряву ночі, подалі  від вулиць, від небезпеки.

Я її захищу.