- Отже, він таки слідкує за вами... - констатувала детектив Бей. - І як його могли не помітити? Де були офіцери, які вас пильнували?
- На місці, - невпевнено відповіла я борючись з відчуттям, що мене відчитують.
- Як його не помітили?
- Та бо не знають, кого шукати! - відповів Роговськи.
- В барі було багато людей, - підтвердила я. - Здебільшого чоловіків.
- Та і навряд чи наш маніяк дуже виділяється з натовпу, якось настирливо дивиться на Емілі чи виглядає, як хворий на голову переслідувач, - додав Роговськи.
- Все це так, але я б все одно переглянула камери з бару, - не здавалась Елайза.
Я сиділа у відділку майже від самого ранку. Кейт поспішила попрощатись зі мною, як тільки прокинилась. На пропозицію поснідати вона дуже ввічливо відмовила і вже за півгодини після того, як встала з ліжка, мчала в таксі. Не знаю, чому вона так спішила, але зупиняти її я точно не збиралась. Дякую, що ми розвіялись, але гості – це добре лиш тоді, коли в міру.
Детектив Бей була насупленою і з помітними мішками під очима. Можливо, вона просто не виспалась, а може в її житті зараз теж відбувалось щось непередбачуване, бо сьогодні наші з нею обличчя виглядали схожими: бліді, з мішками під втомленими очима і без косметики. На противагу нам, детектив Роговськи виглядав дуже навіть бадьоро. А дивлячись на його светр я ловила себе на думці, що з радістю помінялась би з ним вбраннями, бо я сиділа в легенькій сорочці, щоб не виділятись на фоні завжди жіночної і привабливої Елайзи, але це точно була погана ідея… Адже навіть сама детектив Бей сьогодні вдягла гольф, зраджуючи своїм вишуканим шовковим сорочкам.
Швидко пробігшись довгими пальцями по клавіатурі, Елайза за лічені хвилини знайшла номер телефону закладу, де ми з Кейт вчора розважались, і вже набирала його на своєму телефоні. Приклавши слухавку до вуха, вона пильно подивилась на мене, від чого я почала почуватись так, ніби поїхати вчора в бар було найбільшою помилкою мого життя, до того ж, абсолютно безвідповідальною.
- Алло, добрий день, вас турбує детектив Бей з 77 відділку поліції, мені треба поговорити з власником, він на місці?
Що відповіли жінці я не знаю, але на її обличчі не поворухнувся жоден м’яз і вона продовжувала свердлити мене поглядом, поки вела бесіду.
- Чудово, з’єднайте мене з ним, або закличте до слухавки… Це терміново! – наголосила детектив Бей на останньому.
Довго висіти на лінії не довелось. Гадаю, коли підлеглі приходять до вас зі словами, що до телефону кличе поліція, усі нагальні справи одразу ж відкладаються, адже з’являється новий пріоритет. І ось вже за хвилину детектив Елайза Бей нарешті відвела погляд від мене і почала щось малювати в блокноті, який заздалегідь поклала перед собою: раптом щось доведеться записати?
- Я слухаю? – почувся грубий чоловічий голос по той бік слухавки.
- Добрий день, - почала жінка, повторюючи свій початковий текст. - Вас турбує детектив Бей з 77 відділку поліції. У зв’язку зі справою про вбивство, нам потрібно переглянути відео з ваших камер за вчорашній вечір, це можливо?
- Це було б можливим, якби у нас були камери, - спокійно відповів власник.
Детектив Бей знову підвела на мене очі і питально кивнула, затуляючи долонею мікрофон мобільного.
- У них немає камер! – прошепотіла вона мені, ніби звинувачуючи в цьому.
- Не може бути! – вирячила я очі у відповідь і теж перейшла на шепіт. – Я чітко пам’ятаю камеру біля входу! Може там ще десь є, а може й ні, але над баром була!
- Наш інформатор стверджує, що в закладі є принаймні одна камера над входом, - заперечила детектив своєму співбесіднику.
- Так то воно так, над баром, над входом і біля туалетів висять камери… Але це не зовсім камери, - захрипів чоловік і відкашлявся.
- А що тоді?
- Муляжі… - чоловік зробив недовгу паузу і пояснив таке рішення. – Розумієте, наш заклад навряд чи став би мішенню номер один для грабіжників чи подібних цікавих персон… Увесь персонал я наймав сам і здебільшого це мої близькі друзі, або родичі, тож я їм довіряю і не пильную за їхніми діями, щоб переконатись, що в мене не крадуть. Але для того, щоб у відвідувачів і в думках не було вчинити якусь дурість, я наставив обманок… Муляжів камер. Стоять і стоять! За два роки існування мого бару, я ще жодного разу не мав ніяких неприємностей і гадаю, що частково завдячую за це своїм муляжам.
- Що ж… - розчаровано протягнула детектив. – Тоді дякую за співпрацю і за ваш час.
- Та немає за що! – відповів чоловік, але слухавку ще не поклав. – А можна поцікавитись, у чому справа? В чому інтерес до мого закладу?
- Вибачте, сер, але це таємниця слідства. Проте вам немає про що турбуватися! З вашим баром все гаразд.
- Якщо що, звертайтесь! – відповів чоловік і на цьому розмова закінчилась.
- Якщо що, звертайтесь, - повторила ці слова детектив Бей і розвела руками. – «Якщо що» - це що? Прийти до нього і запитати, чи бачили його працівники когось підозрілого?
- Та там було стільки людей, що навряд працівники когось запам’ятали, - сказала я, хоча детектив зверталась не до мене, а до свого напарника.
- Емілі має рацію, без відео це дурна робота, - підтримав мене Роговськи.
- Черговий глухий кут, - важко видихнула детективі і промасувала собі скроні. – Треба послідкувати за тією вашою подругою… Кейт! – згадала Елайза.
- Навіщо? – аж смикнулась я.
- Про всяк випадок, - уникнула відповіді детектив Бей.
- Ви що думаєте, що вона може стати наступною жертвою? – злякано запитала я.
- Ми не можемо бути впевненими, - знову взяв на себе важку роботу (говорити неприємну правду) детектив Роговськи. – Але тенденція показує, що ваше найближче оточення, на жаль, страждає від рук цього маніяка.
- Тоді охорону треба поставити і до Міранди, і до Кім! – обурилась я, не бажаючи вірити, що Кейт теж може щось загрожувати через мене.