Кейт

Вийти на вулицю без Кейт було легко: я зібралась в два рази швидше за неї і збрехала щось про те, що таксисти часто заїжджають не в той двір, тож треба вийти і зорієнтувати бідолашного водія. Кілька разів стенувши плечами, подруга кивнула мені і я побігла до офіцерів, щоб попередити про незапланований похід в бар.

Час стрімко йшов від вечора до ночі і вітер на холодній вулиці став таким сильним, що зносило голову… Не рятував навіть капюшон моєї дутої теплої куртки, що вже казати про те, як безжально вітрюган бив мене морозом по майже голих ногах (бо що взяти з тих дурних капронів?).

Кілька разів змовницьки обернувшись, ніби на таємній операції, я підійшла до машини офіцерів Майлза і Кана, які здивовано дивилась на мене. Темношкірий офіцер вийшов з машини і підвів брову замість прямого питання.

- До мене приїхала стара знайома… Зовсім неочікувано! Я її не запрошувала, та й взагалі не знала, що вона в курсі, де я живу! Мабуть, мама з татом розтріпали адресу її батькам ще поки були живі… А тепер Кейт ще й хоче в мене залишитись! Ви бачили її дорожню сумку? Це переходить межі пристойності… - забелькотіла я, виливаючи на офіцера все, що не змогла сказати самій непроханій гості.

Дивлячись на те, як брова Майлза повзе все вище і вище, вимальовуючи знак запитання на його обличчі, я труснула головою і приклала руку до губ.

- Вибачте, я просто не люблю таких спонтанностей.

- Вам не холодно? – нарешті запитав чоловік, вказуючи на мої ноги в чорних колготах і чоботах на невисокому товстому каблуку.

- Дуже.

- Може, сядемо в машину?

- Немає часу, - знову затарахкотіла я, ніби от-от вийде Кейт і застукає мене за чимось ганебним. – Я вийшла попередити вас з офіцером Каном, що подруга тягне мене до бару. Вона не в курсі останніх подій мого життя і я б хотіла, щоб так залишалось і надалі…

- Хороша подруга, - іронічно фиркнув Майлз.

- Це тільки назва, ми не друзі, - розчаровано пояснила я. – Але це я до чого? Мені ж можна виходити з дому?

Офіцер Майлз подивився кудись за мою спину і я одразу ж обернулась. Виявилось, що офіцер Кан теж вийшов з машини і чув нашу з його напарником розмову від початку до кінця. Чоловіки дивились один на одного і я чітко розуміла, що у них зараз відбувається безмовний діалог. Даючи їм час «поспілкуватися», я підвела очі нагору і поглянула на вікно своєї кухні. В цей момент там згасло світло.

- Офіцери? – порушила я цю дивну мовчанку. – Здається, моя колежанка скоро вийде. То що робити?

- Нехай їдуть, - кивнув Майлз Кану.

- Але ми слідуватимемо за вами, - сказав офіцер Кан і одразу ж заліз назад в машину. Майлз всміхнувся мені і зробив теж саме.

Тим часом я побігла назад до під’їзду, ловлячи себе на думці, що вся ситуація з офіцерами була мені схожою на те, як підлітки відпрошуються в батьків на вечірку.

«А що? З офіцера Майлза вийшла б краща мати, ніж моя» - майнуло в моїх думках і я всміхнулась.

Коли Кейт вийшла, ми з нею чекали на таксі ще хвилин десять, бо я його так і не замовила, поки спілкувалась з поліцією. Збрехавши давній подрузі про те, що попередній водій відмінив замовлення, я викликала машину і з горем подивилась на те, як з моєї картки списуються кошти на таксі. Нічого. У мене ж тепер є спадок! Залишилось лиш зрозуміти, що з ним робити…

В барі було людно, шумно і спекотно. Все, що я не люблю. Кейт просунулась лиш до середини закладу і, ніби навмисне, зайняла столик в центрі. До усіх пунктів додалося ще й знаходження у центрі кімнати, що я не любила найбільше. Але сперечатися з білявкою було марно, тому я просто покірно сіла. Високі підбори Кейт зацокали по дерев’яній підлозі у напрямку довжелезного бару, а я залишилась на місці і почала роззиратись. В закладі не було нічого особливого, він майже нічим не відрізнявся від тих небагатьох місцин, де я бувала раніше: недорогі шпалери, приглушене світло над столиками і яскраве над баром, щоб акцентувати увагу відвідувачів саме на ньому. Позаду барменів був стелаж на всю широку стіну, де стояла купа різнокольорових пляшок з різним алкоголем починаючи від пива і закінчуючи абсентом. Я і гадки не мала, який саме напій принесе мені Кейт, але тихо сподівалась, що не якийсь яскравий коктейль з купою парасольок, вишенькою і іншим непотребом, який кидається в очі більше, ніж сам напій.

Присутні в закладі самотні чоловіки вже давно оцінили нас із подругою, ще як тільки ми зайшли. Зазвичай я не помічаю, чи на мене заглядають чоловічі очі, але сьогодні ввечері це було дуже очевидно! В цей бар явно приходили не так для випивки, як заради знайомств. І я категорично не була на це налаштована!

Ефектна білявка в чорному платті міді, що ідеально підкреслювало вигини її тіла, повернулась до нашого столику з пляшкою шампанського і двома видовженими бокалами. При цьому вона так сильно хитала стегнами, що на мить мені стало ніяково від прикутих до неї поглядів. МЕНІ стало ніяково! Хоча дивились не на мене. Але в той момент, як Кейт сіла за наш столик, хтиві погляди почали оцінювати і мене, тож мої руки рефлекторно потяглись смикати коротку сукню донизу.

- Леді п’ють шампанське! – повідомила дівчина і всміхнулась мені на всі свої відбілені зуби.

- Буквально один келих і додому, - одразу попередила я, - даремно ти притягла цілу пляшку.

- Тобто даремно? – щиро здивувалась Кейт і навіть трішки надула нижню губу. – Не даремно! І після одного келиха ніхто нікуди не піде. Інакше, навіщо ми так виряджались?

«Та я й не хотіла наряджатись! Ще й взимку!» - подумала я, але, звичайно ж, змовчала.

- До того ж, дивись скільки навколо самотніх чоловіків, - сказала подруга напівтоном, ніби ми будували якусь змову. – І більшість з них дивляться саме на нас.

- На тебе.

- На наш столик, а, отже, на нас, - відрізала Кейт ігноруючи моє зауваження.

- Мене ці ігри не цікавлять.

- Тебе взагалі не цікавлять чоловіки? – обережно запитала дівчина.