Паук

- твою м* ть..... гучно викрикнула я, у відповідь почула лише ехо від мого голосу.
Мій погляд був прикутий до білявки, яка обіймала того самого хама, який нахамив мені у перший же день. Вони стояли в обіймах один одного, але після мого крику, та від гучного падіння води, вони швидко відсторонилися один від одного. По виразу обличчя хлопця було видно, що він не радий мене тут бачити, а білявка сховалася за його спиною, ховаючи лице.

" 1 хвилина до цього"
<Увійшовши в напіввідчинені двері я помітила як на рівні моїх очей звисає Паук, я їх ненавиджу і до ужаса боюся, тому і закричала.>
- Вибачте, продовжуйте, - зніяковіло відповіла я .
Забувши про мету з якою я зайшла у цю кімнату, та про воду яка розкочувалася по кімнаті. Я зробила кроки назад і вибігла у коридор зачинивши двері. Я пришвидшила темп ходьби, у голові було лише одне зникнути з цього місця, або розчинитися у повітрі.
Мої думки перервав дотик до моєї руки сильний та різкий, я повернула голову і побачила яскраві очі, лише їх я змогла побачити у темному коридорі. Я подивилася на руку людини, яка міцно тримала мене, і побачивши це людина  різко потягла назад, я спробувала звільнити руку, але не змогла. Рука явно була чоловіча, коли я це зрозуміла серце збожеволіло, а мозок відмовлявся думати. Ну чому я завжди влипаю у такі ситуації? Від думок відвернув подих біля вуха
- Ти переслідуєш мене? Ще одна фанатка? Вражаюче,- з насмішкою вимовляв хлопець у темряві.
- Що фанатка?! Відпусти придурок, боляче, - я вкусила його за руку, яка сильно стискала мене за зап'ястя, не очікуючи цього він відпустив руку і щось грізно пробурмотів. Я відштовхнула його від себе і швидко почала бігти з коридору до виходу.
Но не добігла він наздогнав мене.
Притиснув до стіни і нахилився
- В доганялки граєш? - з насмішкою запитав хлопець, нахилившись ще ближче, - Люба попереджаю, ти нічого не бачила і нічого не знаєш, а якщо щось комусь дзявкнеш,тоді поговоримо по іншому, зрозуміла?- з підвищеним тоном сказав хлопець, який знерухомив тіло, своїми сильними руками. 
- та кому ти потрібен? Відпусти!- мене почало бентежити і злити його ставлення та те як він позволяє собі поводитися .
Він відпустив - я попередив, - я глянула на нього і лише зараз зрозуміла, що він хоче приховати.

Коли я вийшла із того приміщення, як мені стало відомо, мене всюди шукала Лінда. Побачивши мене вона оглянула мене зляканим поглядом і видихнула.