3 Лінда

-Як ви його отримали у перший день навчання?
- Довга і нудна історія,- згадуючи про ту ситуацію в мені з'являлася злість, хоч мене не збили, але нагрубили.
- Судячи з синцем не нудна,- поглянувши на мене, ніби очікувала що я розтаю від її турботливого погляду, та розповім усе на одному подиху, але вона напевно зрозуміла, що відповіді не дочекається, тому перевела погляд на Лео.
- Лео у мене на столі є біла коробочка у ній є білі тюбики, візьми один.
Лео покірно підійшов до стола і взяв один, та підніс медсестрі.
- Масти до тих пір поки синяк не зникне, - простягла мені тюбик та мило посміхнулася. 
- Дякую вам за допомогу,- спокійно вимовив Лео та простягнув мені руку, щоб допомогти піднятися із крісла, але я проігнорувала жест. Піднялася із крісла і направилася до дверей, призупинившись  я повернулася в сторону Лео та медсестри:
- Дякую вам.
І не оглядаючись направилася далі до своєї аудиторії. Дорога була не довгою. Кабінет до якого я прямувала був через троє дверей. Двері у кабінет були відчинені і я сміливо увійшла. Повернувши голову у напрямок де сидять студенти я помітила як усі погляди оцінюють мене, та проводили до того моменту доки я не присіла на місце, яке кинулося мені перше в очі. Присівши я не могла розслабитися. Я відчувала як мою спину просвердлюють поглядами.

-Привіт,- прозвучав голос за спиною, я повернулася і побачила дівчину, яка грайливо посміхалася та простягла руку для привітання.
- Я Лінда, - посміхаючись вимовила дівчина з білосніжними локонами, які плавно впали їй на плечі.
- Ела,- простягаю руку, щоб відповісти на привітання.Я не проти знайомства з іншими, але я дуже не довірливо ставлюся до інших, тому щоб я звикла до людини потрібен час.
- Я не бачила тебе на першій лекції...але упевнена що я бачила тебе колись, - вона звузила очі ніби їй засліпило світлом, і різко підскочила, її очі привідкрилися на максимум, а долонями прикрила рот.
- Я знаю, в коридорі на сходах ...та яка напала на одного з ТРІЙЦІ,- її шоковий голос змінився на сміх,- та ти взагалі Кіборг.
- Що? І чому це я на нього напала, він мало не збив мене на сходах!!
Ще і його друг нагрубив мені та залишив синець!- швидко та грубо відповіла я, в середині все палало та згорало від бажання каклдикнути їх чимось важким.
- Хаха, заспокойся, так цікаво... Розкажеш що сталося сьогодні на сходах?
Я розповіла усе Інді й ми навіть не помітили як наші теми для розмови змінювалися одна за одною. 

Також як стало відомо Лінда мешкає у сусідній квартирі. Мене це дуже радувало, тому що тепер мені буде набагато веселіше, та цікавіше направлятися до дому. 

Лекції пролетіли дуже швидко, поруч з Ліндою було максимально комфортно я навіть забувала, що ми знайомі лише як 4 години, а відчуття ніби усе життя.

 Ми вийшли із кабінету та направлялися до виходу, раптом перед нами з'явився той самий рудий хлопець. Він ніби видавлював із себе посмішку, та вираз лиця у нього був такий жалісливий. У руках він тримав два полуничних соки. Моя посмішка потухла, а брови смикнулися. Хлопець підійшов ближче.
- мені не потрібні твої вибачення і ти паче ти мені взагалі не нашкодив фізично,-  відповіла спокійно та швидко. Я поглянула на подругу, та стояла у ступорі, та з таким виразом обличчя ніби побачила духа. Вона поглянула на мене, та по погляду зрозуміла, що я хочу швидше піти.
Ніби прочитавши мої думки, рудий став по переду мене, перегородивши мені дорогу.
- Вибаччч, я не хотів тебе налякати,- опустивши очі сказав,- я знаю це безглузда ідея їздити по сходах, мені немає виправдання... Але мені було не приємно бачити як за мене ти мало не втратила свідомість.  Можу я якось загладити свою вину?