2 глава

Померти захотіла!?
Моя свідомість була ніби у тумані та голос звучав ехом, який з кожним разом ставав чіткіше. 

- Ау, ти глуха чи що?
Коли голос став чіткіше я різко відкрила очі. Образ був мутним, тому що я сильно зажмурила очі від страху, силует який схилився над мною був високим і з гарною статурою. 

- Принеси води Майк, - прозвучав чоловічий голос грубий, але приємний для вух.

Я видихнула і потерла своє лице, піднявши голову ще вище я побачила перед собою темні очі які стежили за кожним моїм рухом, губи які були зімкнуті міцно один об одну від злості та чорне волосся красиво укладене, виразні вилиці, які були напруженими від приливу емоцій. Я різко відвела погляд, і відчула як з моєї талії швидко, але ніжно забрали руку. 

- Ось вода! , - в мить перед нами з'явився той самий рудий хлопець, який мало не збив мене. Помітивши його моя агресія піднялася до неможливості, хлопець це помітив і підбіг до мене, став напроти зробив жалісливі очі й хотів щось сказати, але я його випередила:
- Ти взагалі нормальний ?! Хто їздить  такими сходами на самокаті, що за ідіотські ігри?! - зі жавши руки у кулак я била його по грудях і голосно кричала, що всі хто проходив поруч лише перешіптувалися 
і тихо сміялися, ніби боялися, щоб їхню посмішку хтось побачить, відверталися.

Я і на далі продовжила бити цього рудого бовдура по грудях, хоча хотілося вдарити по голові, стряхнути трішки його мізки, але він був вищий за мене і я просто не змогла дотягтися.
- вибач, вибачте я не хотів... це все.. 
-Досить ! Достатньо концерту на сьогодні.  
Сказав незнайомець, який урятував мене. Він схопив мою руку за зап'ястя і тримав її, щоб я не могла продовжити бити цього ідіота. Я намагалася звільнити руку, але чим більше я старалася, тим сильніше він стискав її.
- Відпусти, мені боляче!
- Якщо не заспокоїшся, сам тебе на самокаті зі сходів спущу!
-Ти..
- Відпусти її! - Іза спини незнайомця вийшов ще один красень, він наближався все ближче і ближче, він забрав руку незнайомця з мого зап'ястя і грізно поглянувши на них, лагідно взяв мене за руку і повів на верх. Коли ми наблизилися до дверей тоді я лише зрозуміла, що відбувається, ми направлялися у медпункт, тому що на моїй руці був велетенський синяк після того, як мою руку боляче стиснув той грубіян. Відчинивши двері він пропустив мене вперед :
* ммм обожнюю цей жест*
коли ми зайшли медсестри не було. Ми присіли на крісла які стояли біля просторого вікна, в кімнаті панувала тиша, а мій погляд був направлений у вікно, я розглядала краєвиди які виднілися.
- Ти новенька? 

Я відвела погляд від вікна і нарешті поглянула на хлопця, його очі були такі палкі, а посмішка примушувала теж посміхатися йому, світловолосий ідеал. Мій погляд ковзав по ньому нахабно, коли я це зрозуміла  відвела погляд і почервоніла. Він помітив це і лише посміхнувся.

- Дай гляну синець. 
Він підвівся із крісла нахилився над мною, я сіпнулася не очікувала що він буде так близько, плавно простягнула йому руку і далі почала нишпорити по його тілу. Широкоплечий красень в білій сорочці, яка розстібнута на два верхні ґудзики. Коли він нахиляється видно його тіло та трішки пресу. 
- Я Лео, а тих двох кого ти зустріла на сходах Майк і Ден, можна дізнатися твоє ім'я? Він перевів погляд із синця на мене та всім своїм видом показував, що очікує відповіді.
- Ела.

Нашу розмову перериває скрип дверей, в кімнату увійшла медсестра вона явно не очікувала нас тут побачити, тому різко відступила та округлила очі.
Лео випрямився і направив шаг до медсестри.
- Доброго дня, у дівчини синець на руці можливо у вас є мазь від синців?
- Так є.
Медсестра плавно перевела погляд від Лео до мене. Її погляд був добрим та турботливим, вона підійшла до свого стола поклала папери, і прямуючи до мене запитала:
- Як ви його отримали у перший день навчання?