Розділ 62. Зізнання

Амая приїхала до клініки доктора Ріда рано-вранці, коли коридори ще не встигли наповнитися відвідувачами, а працівники реєстратури тільки розкладали документи на своїх столах.

Вона не любила запізнюватися на прийоми, але останнім часом дедалі частіше ловила себе на думці, що її день більше не належить їй повністю. Лікування, контрольні обстеження, ліки, рекомендації лікарів. Між усім цим вона намагалася знайти час для Еміліана, роботи й справ, які нарешті почали приносити їй не лише прибуток, а й задоволення.

Сьогодні вона залишила сина з нянею та домовилася з Рідом про додаткову розмову після огляду.

— Ви маєте такий вигляд, наче збираєтеся не на бесіду, а на засідання ради директорів, — зауважив він, коли Амая увійшла до кабінету.

— На засідання ради директорів я принаймні можу прийти підготовленою.

— А сюди?

— Сюди я теж прийшла підготовленою. Просто ви не схвалите мої висновки.

Рід подивився на неї поверх окулярів.

— Чудово. Отже, почнемо з обговорення результатів, а потім ви розповісте, що встигли накоїти за останні кілька тижнів.

— Я нічого не накоїла.

— Амає, ви знаєте, що я мав на увазі.

— Знаю. Але мені подобається, коли ви ставите запитання, на які можете отримати неприємну відповідь.

— Тоді ми з вами чудово проведемо ранок.

Він попросив її сісти, переглянув результати останніх аналізів, уточнив, як вона переносить лікування, чи повернулися болі, чи не було запаморочень і як вона спить. Амая відповідала без звичної ухильності, проте Рід усе одно кілька разів перепитав її про самопочуття.

Він не був задоволений тим, що вона намагалася звести всі відповіді до кількох коротких речень.

— Ви досі швидко втомлюєтеся?

— Так.

— Але продовжуєте працювати?

— Так.

— І займаєтеся благодійними проєктами?

— Так.

— І є ще щось, про що я повинен знати?

— Я почала краще організовувати свій час.

— Це не відповідь.

— Це єдина відповідь, яку ви отримаєте, якщо й далі ставитимете запитання таким тоном.

Рід відклав ручку.

— Послухайте мене уважно. Ваш стан поліпшується, але це не означає, що організм уже відновився. Ви перенесли надто багато. Вагітність, операція, тривале перебування в комі, онкологічне лікування. Народження Еміліана стало для вас величезним випробуванням, і я не дозволю вам поводитися так, ніби достатньо встати з ліжка, щоб усі проблеми залишилися позаду.

Амая не заперечувала. Вона давно зрозуміла, що сперечатися з Рідом про медицину приблизно так само продуктивно, як намагатися переконати стіну посунутися. До того ж він мав рацію.

— Я не вважаю, що все позаду, — сказала вона. — Просто не хочу, щоб хвороба стала єдиним, що залишиться від мого життя.

— Я не прошу вас відмовитися від життя. Я прошу не витрачати всі сили на те, щоб довести собі, що ви вже здорові.

— А якщо я просто хочу встигнути зробити щось корисне?

— Тоді робіть це так, щоб у вас вистачило сил на завтра.

Амая опустила погляд на свої руки. Вони ще не повернули колишньої сили, а ввечері в неї часто починали тремтіти пальці. Вона не любила цих дрібних нагадувань про власну вразливість, але вже не намагалася вдавати, що їх не існує.

— Я обіцяю не ігнорувати рекомендації, — сказала вона. — Але є ще одна справа, про яку я хотіла поговорити.

— Я так і думав.

— Відділення новонароджених. Я хочу продовжити щомісячне фінансування, поки маю на це ресурси, на постійній основі й окремо оплатити частину обладнання, якого вам ще бракує. Подайте мені документ. Розпишіть усе до найменших дрібниць.

Рід  подивився на неї.

— Ми вже обговорювали це питання.

— Ми обговорювали можливість допомоги. Тепер я хочу погодити конкретні суми й перелік потреб.

— Ви розумієте, що це значні витрати?

— Докторе, не збираюся оплачувати будівництво нового крила клініки. Принаймні поки що.

— Дуже дотепно.

— Я серйозно. 

Рід відкинувся на спинку крісла.

— Відділення отримає допомогу.  —  продовжила Амая. — Дітям потрібні обладнання, витратні матеріали, додаткові можливості для догляду. Ви зможете планувати роботу без постійних побоювань, що наступного місяця доведеться відмовитися від чогось необхідного.

Амая на мить замовкла і потім додала:

— Раніше я не була певна, що взагалі побачу свого сина. А ви зробили все, щоб я ним тішилася.

Він більше не ставив запитань.

 Рід слухав, не перебиваючи. Він знав, що Амая не любить, коли її жаліють, тому не намагався втішати її словами, які нічого не змінювали. Він просто чекав, що вона ще скаже.

— До речі, я чула, що контракт  доктора Ніколь Торосян не продовжили, — сказала Амая.

Рід уважно подивився на неї.

— Ви чули правильно.

— Це сталося після нашої розмови?

— Рішення ухвалювалося не лише на підставі однієї розмови. Були й інші обставини, які потребували оцінювання.

— Але мої умови теж мали значення.

— Ваші побоювання мали значення. Ви були пацієнткою в надзвичайно вразливому стані, і деякі речі, які відбувалися навколо вас, не повинні були відбуватися взагалі.

Амая кивнула. Вона не збиралася вимагати від нього подробиць кадрового рішення. Їй було достатньо знати, що Ніколь більше не мала доступу до пацієнтів цієї клініки. Все інше вона могла вирішити набагато швидше.

— Це мала ціна за велику добру справу, — спокійно констатувала вона.

— Не спрощуйте.

— Я не спрощую. Я знаю, що відділення потребує допомоги. Знаю, що ви не можете дозволити собі приймати рішення лише через бажання одного благодійника. І знаю, що лікар не повинен використовувати службове становище в занадто особистих цілях.

— Ви дуже впевнено говорите про людину, з якою більше не працюєте.

— Я не зобов'язана працювати з нею, щоб пам'ятати, що вона робила проти мене.