Розділ 58. Вигода та безкорисність

Шеєр зателефонував своїм довіреним людям ще до обіду.

— Мені потрібно розуміти, що відбувається з лікуванням Амаї. Чи змінювалися діагнози, препарати, рекомендації лікарів? Чи є нові висновки щодо її психічного стану? Будь-які зміни, про які я не знаю.

Даміан не називав це стеженням. Він збирав інформацію про дружину, чиє здоров’я залишалося нестабільним, а її рішення останнім часом ставали дедалі менш передбачуваними. Принаймні так він пояснював це собі.

Відповідь надійшла не відразу.

Жодних нових діагнозів, які могли б пояснити раптову зміну поведінки. Жодних відомостей про зміну схеми лікування, що давала б підстави говорити про новий медикаментозний вплив. Амая регулярно проходила призначені процедури, консультувалася з лікарями й дотримувалася рекомендацій.

А потім у звіті з’явилося ім’я Ніколь Торосян. Її контракт у клініці не продовжили.

Даміан перечитав рядок, відкинувся на спинку крісла й довго дивився в екран.

Ніколь більше не працювала у клініці  доктора Ріда.

Він знав, що її усунули від справ Амаї ще раніше, але це було інше. Тепер її не просто прибрали від конкретної пацієнтки. Клініка вирішила не продовжувати з нею співпрацю.

Чи мала до цього стосунок Амая, яка продовжувала лікуватися у Ріда?

Даміан не знав. Жодних доказів щодо впливу Амаї теж не було. Можливо, це звичайне кадрове рішення, пов’язане з роботою Ніколь або умовами контракту.

Він не збирався робити висновки на підставі одного рядка, але збіг йому не сподобався.

Амая більше не згадувала Ніколь. Не запитувала про їхні зустрічі. Не вимагала пояснень. Віталася з нею ввічливо, коли вони випадково перетиналися, і поводилася так, ніби між ними ніколи нічого не відбувалося.

Тепер вона збиралася створити центр психологічної допомоги. Ще й якийсь там фонд!

Даміан провів долонею по обличчю.

— Що ти задумала, Амає? — тихо запитав він у порожньому кабінеті.

Відповіді, звісно, не було.

***

Адвокат вислухав  Шеєра  з тією незворушністю, яка робила його незамінним у складних переговорах і нестерпним у звичайному житті.

— Чесно кажучи, я не бачу тут проблеми, — сказав він. — Навпаки, це може бути дуже вдалою стратегією, Даміане.

— Стратегією чого?

— Репутації. Соціального впливу. Залучення нових клієнтів до ваших проєктів, якщо ви вирішите співпрацювати з фондом. Благодійність заможних людей завжди привертає увагу. Вона створює довіру, а довіра — цінний актив.

Даміан насупився.

— Ти пропонуєш мені перетворити її благодійність на рекламу Booki?

— Я пропоную не ігнорувати очевидних можливостей. Не обов’язково рекламувати компанію безпосередньо. Достатньо правильно організувати комунікацію, показати результати, забезпечити прозорість. Люди люблять історії про тих, хто допомагає. Особливо якщо ці люди мають гроші й можуть дозволити собі більше, ніж інші.

Адвокат зробив паузу й додав:

— А там, де виникає довіра, з’являються й клієнти. Люди охочіше купують у компаній, які асоціюються з добрими справами. Іноді навіть витрачають останні гроші, аби долучитися до чогось, що здається їм правильним.

Даміан повільно постукав пальцями по столу.

Ось воно.Просте, логічне пояснення.

Амая могла створювати власний образ, формувати репутацію, готувати ґрунт для майбутніх проєктів. Можливо, вона планувала використати фонд як основу для нового бізнес-напряму. Можливо, прагнула здобути вплив у медичному середовищі. Або просто знайшла спосіб зробити свої статки ще більшими.

Усе це було зрозуміло. Усе вкладалося в звичну систему координат.

— Тобто ти вважаєш, що це не імпульсивне рішення? — запитав Даміан.

— Я вважаю, що жінка з її досвідом і ресурсами навряд чи почала б таку роботу, не розуміючи можливих наслідків. А якщо проєкт буде успішним, він принесе їй не лише задоволення, а й суспільну довіру. Це цілком раціонально. Дозволь їй працювати на репутацію корпорації та формувати особистий бренд. Шеєри асоціюватимуться з добрими справами, тому їм прощатимуть дрібні огріхи. І не тільки дрібні.

Даміан кивнув.

Йому сподобалася ця відповідь. Вона повертала Амаю в зрозумілий світ, де за кожним учинком стояв розрахунок, а за кожною щедрістю — принаймні потенційна вигода.

Він не хотів думати про інше пояснення дивної щедрості дружини. Про те, що Амая могла пройти через стільки болю й просто вирішити: якщо вона має можливість допомогти комусь не залишитися наодинці зі своїм болем, то допоможе. Без реклами. Без клієнтів. Без очікування, що колись хтось поверне їй послугу.

Ця думка була незручною. Бо якщо Амая справді діяла саме так, то її рішення не потребувало ні його дозволу, ні його розуміння.

А Даміан звик вважати, що все важливе в його житті можна пояснити.

***

Увечері він застав Амаю в дитячій. Вона сиділа біля Еміліана, який мирно сопів та перевіряла щось у планшеті.

— Займаєшся фондом?

— Так.

— Ти вже вирішила, скільки грошей готова вкласти у фонд? 

— Ще ні. Спершу потрібно визначити реальні потреби й знайти людей, які зможуть якісно працювати.

— Ти розумієш, що це може стати великим фінансовим зобов’язанням?

— Так.

— І що Booki зараз потребує інвестицій?

— Звісно.

Він зупинився біля дверей.

— Тоді я не розумію, чому ти поспішаєш.

Амая відклала планшет і подивилася на нього.

— Я не поспішаю, Даміане. Я просто більше не хочу відкладати все важливе на потім.

Він нічого не відповів.

— Коли я лежала в лікарні, — продовжила вона, — я бачила, як багато залежить від людей, які опиняються поруч. Від лікарів, медсестер, психологів. Від тих, хто має час і можливість допомогти. Не кожна жінка може дозволити собі лікування. Не кожна має родину, яка її підтримає. Не кожна знає, куди звернутися, коли вже не справляється сама.

Вона говорила без драматизму. Не намагалася змусити його згадати її лікарняну палату чи ті дні, коли він не знав, чи побачить дружину живою. Не вимагала співчуття.