Розділ 57. Майбутнє в цифрах

— Нам потрібно відкрити Еміліанові рахунок. 

Даміан саме підніс виделку до рота, коли Амая вимовила це так буденно, наче нагадувала загнлянути в прибутки фірми за минулу добу.

Він поперхнувся яєчнею. Кілька секунд знадобилося, щоб прокашлятися й повернути собі здатність говорити. Тільки цього йому бракувало за сніданком! Вчора переказав гроші для матері Девіда, а тепер знову потрібно говорити про гроші й розтрати.

Амая терпляче чекала, охопивши чашку двома руками. У її поведінці не було нічого незвичного: спокійний ранок, сніданок, розмова про сина. Жодних прихованих натяків, жодного напруження.

— Перепрошую, що? — нарешті запитав він.

— Рахунок на ім’я Еміліана. Для його майбутнього. На навчання, житло, перші самостійні кроки в дорослому житті. Час минає, а ми досі нічого не зробили. В житті бувають всілякі несподівані повороти.

Даміан повільно опустив виделку.

Він керував компанією, яка мала амбіції вийти далеко за межі книжкового ринку. Розробляв стратегії на роки вперед, прораховував інвестиції, оцінював ризики, визначав, у яких країнах Booki варто розширюватися насамперед. Він міг годинами обговорювати перспективи ринку, передбачати зміни в поведінці користувачів і планувати розвиток продукту на три, п’ять, десять років...

Про окремий рахунок для власного сина він не подумав!

Дивовижно.

— Ти вже щось вивчала? — запитав він, намагаючись виграти час.

— Поки що ні. Спочатку хотіла поговорити з тобою. Це ж наш син.

Саме останні слова йому чомусь не сподобалися.

Наш син.

Звісно, їхній. Хто ж іще? Але в устах Амаї ця фраза звучала так, наче вона нагадувала йому про спільну відповідальність, яку він досі не поспішав брати на себе в повному обсязі.

— Я подумаю, як це розумно організувати, — сказав Даміан. — Не хотілося б, щоб хлопець виріс із відчуттям, ніби йому все належить за правом народження.

— Звісно.

Амая кивнула й повернулася до сніданку.

І все.

Жодних заперечень. Жодної лекції про батьківські обов’язки. Вона не наполягала на конкретній сумі, не пропонувала негайно переказати частину своїх статків, не вимагала, щоб він прийняв рішення просто зараз.

Даміан дивився на неї з дедалі сильнішим роздратуванням.

Хитра Амая.

Можливо, вона вирішила перевести свої гроші на ім’я Еміліана. Це було б цілком логічно: син — її єдина дитина, а власне майбутнє вона останнім часом, здається, взагалі не вважала чимось, про що варто турбуватися.

Але якщо вона почне переказувати великі суми на його рахунок, то що залишиться від спадщини, яка за заповітом мала перейти Даміанові? І чи не збирається вона зробити те саме з його частиною?

Він відразу відкинув цю думку не тому, що вона була неможливою, а тому, що не мав жодних підстав звинувачувати Амаю в подібному намірі. Вона лише запропонувала відкладати гроші на майбутнє сина. Так робили заможні родини. Батьки створювали дітям фінансову подушку, оплачували освіту, допомагали з першим житлом, давали можливість обирати професію не лише заради заробітку.

У цьому не було нічого підозрілого. Чому ж його так дратувала сама розмова?

— Я не хочу, щоб Еміліан виріс розпещеним, — повторив він, уже більше для себе, ніж для дружини. — Гроші мають бути інструментом, а не заміною виховання.

— Згодна.

Амая підняла на нього очі й ледь усміхнулася.

— Саме тому я й хотіла, щоб ми вирішили це разом.

Вона знову повернулася до своєї чашки.

Даміан відчув дивне бажання поставити їй ще кілька запитань.

Яку суму вона вважає достатньою? Чи думала про інвестиційний рахунок? Чи збирається робити внески регулярно? Чи планує відкрити рахунок сама, якщо він затягуватиме рішення?

Він промовчав. Усі ці запитання неминуче зробили б його підозрілим.

Амая ж не просила в нього дозволу розпоряджатися Даміановими коштами. Не намагалася змусити його підписати документи. Просто нагадала, що в них є син, який одного дня виросте.

— Я вивчу можливі варіанти, — сказав він. — І повідомлю тобі, коли визначуся.

— Добре, любий.

Її відповідь була такою ж спокійною, як і попередні.

Саме це й насторожувало.

Раніше Амая сперечалася, якщо вважала його рішення неправильним. Могла поставити незручне запитання, вимагати пояснень, наполягати на власній позиції. Її не завжди було легко переконати, зате він принаймні розумів, із ким має справу.

Тепер вона погоджувалася майже з усім. Не вимагала його присутності. Не просила уваги. Не ставила запитань про Ніколь, Маріанну чи про те, чому він затримується в поїздках. Не поверталася до розмов про їхній шлюб. Навіть коли йшлося про гроші, які могли змінити майбутнє їхнього сина, вона не намагалася перехопити керування. Амая ніби залишала йому достатньо простору, щоб він міг переконувати себе: усе перебуває під  Даміановим контролем.

Даміан допив каву й підвівся з-за столу.

— Я сьогодні затримаюся в офісі.

— Добре. Передай привіт команді.

Він нахилився й поцілував її в чоло. Амая прийняла цей жест без жодного здивування, так само спокійно, як приймала його короткі повідомлення й рідкісні дзвінки.

Виходячи, Даміан озирнувся.

Вона вже дивилася на планшет, переглядаючи якісь документи.

Жодної спроби його затримати.

***

Звіт надійшов того самого дня.

Даміан переглянув його між двома зустрічами, майже не замислюючись над цифрами.

Заповіт пані Шеєр: без змін.

Незвичні операції за рахунками: не виявлені.

Він перечитав повідомлення ще раз.

Жодних переказів. Жодних нових розпоряджень. Амая не намагалася таємно вивести кошти, не змінювала документів і не робила нічого, що могло б підтвердити його підозри.

Усе залишалося на своїх місцях.

Він мав би заспокоїтися. Натомість Даміан згадав її ранкове «Добре» сказане без найменшого розчарування, наче його рішення відкласти розмову було цілком прийнятним. Він раптом подумав, що вона не збирається нічого робити таємно. Принаймні поки що. Можливо, Амая просто дала йому можливість самому дійти до потрібного рішення. А можливо, справді лише хотіла відкрити рахунок для сина.