Розділ 55. Гроші

Девід збирався до Австралії.

Справи, які він надто довго відкладав, вимагали його присутності, а тепер ще й захворіла мати. Діагноз був невтішним: рак грудей. Попереду обстеження, операція, лікування. Разом з ними будуть місяці невизначеності, коли навіть людина з великими статками не може купити собі найважливішого: гарантії, що все закінчиться добре.

Даміан дізнався про це за спільним сніданком. Вінтерхаус-молодший уже замовив квитки й мав вилетіти найближчими днями. Амая слухала його уважно, час від часу уточнюючи щось про лікарів і результати обстежень. Вона не метушилася, не давала непроханих порад і не намагалася втішати словами, які нічого не змінюють.

Лише коли брат пішов, попросила Даміана затриматися.

— Я хочу переказати Девідові гроші.

Шеєр відклав телефон.

— Скільки?

— Значну суму. Я ще подумаю, але хочу, щоб він отримав її до від’їзду.

Даміан кивнув, хоча всередині щось неприємно ворухнулося. Не сама допомога його дратувала. Він чудово розумів, скільки коштує лікування в хорошій клініці, а Девід ніколи не був людиною, яка потребувала чужих грошей. Саме тому рішення Амаї здалося йому дивним.

Вона не переказувала великі суми.  Принаймні останнім часом.

— Чому не оплатити лікування безпосередньо? — запитав він. — Можна переказати гроші клініці. Або дочекатися рахунків і сплатити їх.

Амая подивилася на нього.

— Любий, брат завжди був надійною підтримкою для всіх Вінтерхаусів. Він не залишив мене й тоді, коли я сама не знала, чи виберуся зі своїх обставин. Стільки часу провів у Штатах, відклавши власні справи. Тепер його мати бореться з раком грудей. Хіба ти не знаєш, наскільки це виснажливо і фінансово тяжко як для хворого, так і для самої родини?!

Вона говорила тихо, майже буденно. Так, наче пояснювала очевидне, а не захищала рішення, яке вже ухвалила.

— Чи не буде з мого боку невдячністю, якщо я знаю про його обставини й нічим не допоможу? Навіть старий Вінтерхаус й моя мати збираються переказати значну суму. 

Даміан провів пальцем по краю чашки.

— Але чому саме Девідові? Можна одразу оплатити лікування. 

— Любий! — Амая ледь здивовано підняла брови. — Ти справді вважаєш, що Девід наживатиметься на хворобі власної матері?

— Я не знаю Девіда так добре, як ти. Я просто знаю, як вирішуються такі справи.

Це прозвучало стримано. Навіть розумно, якщо не зважати на те, що він фактично припускав: брат Амаї міг використати частину грошей не за призначенням.

Вона не образилася. Принаймні нічого цього не виказало.

— Девід нас ні про що не просив. Він достатньо багатий, щоб подбати про себе. Я не намагаюся врятувати його від злиднів і не вважаю, що він безпорадний. Я просто хочу, щоб якщо щось піде не за планом, у нього був запас грошей. Хіба це не нормально допомогти людині, яка була поруч зі мною, коли це було потрібно? Тим більше, він мій брат?

Амая помовчала, а тоді додала:

— Гроші не можуть бути основою людських стосунків. Якщо вони роблять серце людини черствим і злим, Всевишній віддасть їх тим, хто добрий до бідних і нужденних.

— Господи, Амає! — не витримав Даміан.

Він не підвищив голосу, але в цих словах було більше роздратування, ніж він збирався показати. Йому не подобалося, коли звичайну фінансову операцію перетворювали на розмову про душу, доброту й Божий суд. Особливо тоді, коли йшлося про його власну дружину, її гроші та її родину.

Амая лише простягнула руку й накрила його долоню своєю.

— Дякую за розуміння.

Вона сказала це спокійно. У її голосі не було ані докору, ані розчарування. Вона не намагалася перемогти в суперечці, не вимагала від нього погодитися з кожним словом. Просто подякувала — так, наче він уже зробив для неї щось добре.

Даміан відчув, як напруження поступово відступає.

Можливо, він справді перебільшував. Амая мала право розпоряджатися власними коштами, Девід був її братом, а хвороба  його матері — не найкращий привід для суперечок. Він не збирався забороняти їй допомагати Девідові. Та й зрештою, що поганого в тому, щоб підтримати людину в скрутний час?

Він поцілував Амаю в пальці й повернувся голову до телефону. Там світилося повідомлення від хорватських партнерів.

На цьому розмова про Девіда і хвороби могла б і закінчитися, якби за кілька днів він не дізнався суму.

Мільйон. І не один.

Амая переказала Девідові три мільйони доларів.

Даміан перечитав повідомлення двічі, сподіваючись, що неправильно зрозумів цифри.

Але ні.

Сума була саме такою, як він побачив спочатку.

Він відклав телефон і деякий час дивився у вікно.

Три мільйони — не ті гроші, які зникають непомітно. Це була сума, за яку можна було придбати нерухомість, профінансувати масштабний проєкт, вкластися в розвиток компанії. Сума, що вимагала обґрунтування в будь-якому серйозному фінансовому плані.

Амая віддала її братові, не обговоривши з ним цей дорогий переказ!

І це зачепило його сильніше, ніж мало б.

Він знав, що вона багата. Знав, що три мільйони не зруйнує її статків. Знав і те, що Девід не стане витрачати гроші бездумно.

Проблема полягала зовсім не в цьому.

Шеєрові не сподобалося, як легко вона ухвалила рішення. Як мало їй знадобилося пояснень. Як упевнено вона довірила братові суму, яку він сам волів би спочатку розкласти на рахунки, перевірити, передбачити всі можливі наслідки й лише тоді дозволити собі переказати.

Амая просто допомогла.

Без гарантій. Без договору. Без спроби контролювати, на що підуть гроші.

Даміан згадав, як вона накрила його руку своєю й подякувала за розуміння. Тоді він вирішив, що вона задоволена його відповіддю. Тепер йому раптом здалося, що він узагалі не зрозумів, за що саме вона йому дякувала.

А за кілька днів Вінтерхауси та його власні батьки теж не поскупилися. Коли стали відомі обсяги допомоги, яку родина збиралася надати, Даміан відчув майже фізичну потребу не залишатися осторонь. Він не міг дозволити, щоб хтось подумав, ніби чоловік Амаї виявився менш щедрим за її батьків. Тим паче тепер, коли всі й так надто уважно придивляються одне до одного.