Розділ 50. Ідентифікація

— У пацієнки сплутана свідомість. Ввести седативні.

Ніколь Торосян миттєво відступила на крок. Її витримка дала збій. Вона намагалася видавити з себе спокійну усмішку, але губи її зрадницьки дрижали.

— У пацієнки спутана свідомість. Ввести седативні. — голос Ніколь зрадницьки тремтів.

— Забирайся!  Руки геть від мого сина!

Амая випросталася на ліжку, ігноруючи божевільний, пекучий біль у порізаному животі, і схопила за халат доктора Ріда. Вона притислася до його руки, шукаючи захисту, і подивилася на нього з благанням та сліпою довірою:

— Коханий... вижени її!  Дивись скільки людей вона привела! Вона хоче забрати нашого хлопчика! Вона хоче розрізати його і віддати на органи!

Доктор Рід не очікував такого концерту по пробудженні Амаї.

Він вимушено став уперед, перекриваючи Ніколь доступ до ліжка і даючи команди медикам не вчиняти різких дій щодо пацієнтки.

Амая ж знову перевела палаючий, майже містичний погляд на Ніколь. Кутики її вуст сіпнулися в зловісній, божевільній посмішці:

— Спробуй лише торкнутися мого сина... Спробуй! Тео вже там. На самому дні. У крижаній, чорній воді. Він чекає на тебе, розлучнице!... Якщо ти зробиш хоч крок до Еміліана, Тео простягне руки з океану і затягне тебе на дно. Він захистить свого племінника! Чуєш?! Він уже чекає!

Від цього імені Ніколь здригнулася всім тілом. Вона скрикнула, притуливши долоню до рота, й мимовільно зробила ще кілька кроків назад, ледь не перечепившись за стілець.

Девід, який стояв поруч, відчув, як по спині пробіг холодок. Він уважно, важко подивився на сестру. В її очах вирувала темна, хаотична буря, але на якусь коротку секунду її погляд  зупинився на ньому. Це був не пустий, розмитий погляд божевільної. Це був спалах. Чіткий, гострий, свідомий сигнал. 

Вона впізнала. 

Девід хитнув головою. Амая доволі швидко ідентифікувала ворога.

Тієї ж миті двері палати повільно розчинилися. У супроводі стурбованих медсестер наперед прошкультигав Даміан Шеєр.

Він виглядав як тінь самого себе після важкої операції на серці: блідий, із темними колами під очима, спираючись на масивну тростину. Його дихання було важким, але в очах горіло — побачити її. Жінку, яка вижила. Матір його сина.

— Амає... — видихнув Даміан, зробивши непевна крок уперед. Його голос тремтів від надлишку почуттів. — Ти нарешті прийшла до тями.. Слава Богу...

Амая повільно повернула голову на його голос.

Вона дивилася на нього так, ніби перед нею стояв абсолютно чужий, брудний, неприємний перехожий з вулиці. Жодної іскри. Лише відчуження й огида.

— Хто це? — байдужо, тонким і сухим голосом запитала вона, не відпускаючи руки Ріда. — Любий, чому в нашій палаті стільки сторонніх? Вижени їх усіх! Мені страшно.

Даміан скрикнув. Тростина вислизнула з його руки. Це був удар куди сильніший за будь-який інфаркт — бачити, як його дружина з ніжністю дивиться на іншого чоловіка, називає лікаря «любим», а його, законного чоловіка, її єдину пристрасть, виганяє геть.

— Амає... це ж я, — тихо, зі зламаною інтонацією промовив Даміан, роблячи крок до неї. — Даміан Шеєр. Твій чоловік...

— Мій чоловік стоїть поруч зі мною і захищає мене й Еміліана! — відрізала Амая, впиваючись пальцями в халат Ріда, а потім знову кинула лякаючий погляд на Даміана: — Не підходь до нас.  Я тебе не знаю.

Шеєр похитнувся, наче від фізичного удару в груди.

— Досить! Вивезіть дитину назад до дитячого блоку. Відвідувачів прошу вийти.

— Ні! Не забирайте сина! — викрикнула Амая, але сили полишали її. 

Дитина розпхинькалася. Хникання перейшло у плач.

Медсестри вивезли Еміліана. 

Ніколь перелякано дивилася на Шеєра, Ріда та Девіда.

— Пані Торосян. Повертайтеся до роботи. — суворо сказав Рід, віднімаючи руки Амаї від себе.

— Здійснити заходи щодо стабілізації психічного стану пацієнтки. — потім дав команду лікарям.

Глянувши на Девіда та Даміана, він вказав їм на вихід.

 — Панове, прошу пройти до мого кабінету.

Два чоловіки переглянулися й поволі поплелися за Рідом, який вийшов з палати.