Розділ 45. Суперниця

Ніколь Торосян вміла дивитися на людей. Це була не просто професійна навичка кризового психотерапевта, а виточений роками захисний інстинкт.

За Даміаном Шеєром вона спостерігала з особливим, майже естетичним замилуванням.Він зацікавив її ще до того, як особисто переступив поріг клініки доктора Ріда. Його сила була не в логічних конструкціях, а у вивіреній, аристократичній точності кожного руху. Строгий тонкий силует, бездоганно підібрані костюми, самодисципліна та погляд людини, яка звикла тримати під контролем усе — від власних емоцій до багатомільйонних активів. Ніколь, зчитуючи його невербальні сигнали, чітко розуміла: цей чоловік живе у стані нескінченної, виснажливої бізнес-війни. Його тіло завжди, мов натягнута струна. Плечі ледь помітно напружені, пальці зафіксовані, погляд зібраний.

Шеєрівське оточення лише додавало цієї задушливої напруги. Ніколь бачила, як навколо нього кружляють родичі дружини — справжнісінькі гієни в дорогих вбраннях. Старий Вінтерхаус із його зверхнім вироком у кожному слові та Девід із його караючою різкістю. Вони розривали Даміана на частини,постійно щось вимагаючи, тиснучи, випиваючи з нього останні сили.

А сама Амая? 

Ця жінка — чудовисько в плоті.

Ніколь пам’ятала її ще за картою та спостереженнями минулого лікування. Божевільна, виснажена, але пацієнтка доктора Ріда. Жінка, яка випалювала все навколо себе отрутою й мстивістю, а тепер взагалі перетворилася на тінь.

«От якби він був мій...» — ця думка виринала в голові Ніколь не як просто бажання, а як глибоке, майже материнське бажання врятувати, зігріти й захистити. Вона бачила в ньому не просто красивого, статного чоловіка, а витончений інструмент, який потрапив у дикі, неотесані руки.

І ось Ніколь наважилася.

Це сталося в одну з найважчих ночей у реанімаційному крилі. Даміан щойно вийшов із боксу Амаї. Він був на межі — виснажений, розтрощений власним провиною та страхом, щойно благально повертав дружину до життя, шепочучи розпачливі слова каяття біля її ліжка.

Шеєр стояв у напівтемному коридорі, притиснувшись лобом до холодної скляної панелі, і його плечі судомно здригалися.

Вінтерхауси знову залишили його сам на сам із цим пеклом, але вона була готова стати опорою.

В той день вона підійшла сама.

У її руках була невеличка таця: склянка прохолодної води та невелика піала зі свіжими, нарізаними фруктами — соковитим персиком та виноградом.

— Випийте, Даміане, — м'яко пролунав її голос у нічній тиші.— Вам потрібен ковток реальності й вітаміни.

Шеєр здригнувся, повільно відірвав лоб від скла й повернув до неї розгублене обличчя. У його очах була така глибока самотність людини, яка щойно віддала всі сили на вибачення, що Ніколь тьохнуло серце.

— Я... я повинен бути там, з нею. Вона…, а я... я ледь усе не знищив, — сипло прошепотів він, не торкаючись таці.

Ніколь поставила тацю на підвіконня поруч, зробила крок уперед і м'яко, але впевнено торкнулася його передпліччя.

— Ви віддаєте всього себе без залишку людям, які цього навіть не помічають, — промовила вона тихо, дивившись йому просто в очі. — Ви стоїте тут і звинувачуєте себе за все на світі. Але Вінтерхауси просто користуються вашою шляхетністю. Вони не цінують вас, Даміане.

Вона зробила коротку паузу, відчуваючи, як під її пальцями повільно розслабляються напружені м'язи його руки, і додала ледь чутно, з глибоким, неприхованим співчуттям:

— Ви не невдаха і ви не монстр. Просто... поруч із вами не та жінка. Ви побиваєтеся біля тієї, яка ніколи не дасть вам того тепла, на яке ви заслуговуєте.

Даміан застиг. Ці слова, сказані прямо тут, за кілька кроків від палати, де лежала Амая, прорізали його свідомість наскрізь. Він дивився на Ніколь, на її спокійне, тепле обличчя, і вперше за всі ці пекельні дні відчув, що хтось бачить його власну біль, а не лише борг перед видатним сімейством Вінтерхаусів.